Мій чоловік з села. Його батьки прості, гостинні, милі люди. Але довіряти їм онука не можна. Андрійку чотири рочки. Я годую його згідно з рекомендаціями дієтолоrів. Не даю йому дешеві солодощі, напхані пальмовою олією, магазинні салати, ковбасні вироби, майонез. Але свекри годують його тим, чим вважають за потрібне. І ще насміхаються: «наші, міські, зовсім вже зажерлися». Ольга Захарівна, мати чоловіка, все розповідає мені як харчувалися і на чому виросли її діти і старші онуки. Вимовляє півгодинні промови, що орrанізм дитини краще нас обох знає, що йому треба. Ні, в питанні ковбаси і магазинних салатів вона зі мною солідарна.
Але ось інше… Вона твердить, що не можна ростити дитину, як квіти в теплиці. Хлопчик, тобто мій Андрійко, повинен і по траві босоніж пробігтися, і води з колодязя попити (крижаної, аж зуби зводить) ну і їсти все, що серце підкаже: щі, котлети, пампушки, млинці… Я пробувала її переконати. Казала, що лікарі встановили такі-то правила харчування дітей. Вона у відповідь твердить своє: — Андрійко вже досить дорослий, щоб їсти все. Ось ти знаєш, чому він такий дрібний? Жирів йому не вистачає. І м’яса мужику треба побільше. Ось. Котлети, тільки нажарила. А ти його тільки сирком і яблуками годуєш.
А ти знаєш, скільки в тих магазинних яблуках хімікатів? Ось і я не знаю. Але зате теля, з якого я котлети насмажила, паслося ось на тому лузі. Екологічно чистому, між іншим. Наші суперечки часом доводили до образ. Після вона мене демонстративно ігнорувала. Чоловік в наші kонфлікти не лізе. Каже, розберіться самі. Але я впевнена, що раз свекруха не слухає мене, то хоча б син повинен переконати матір. Напихати жирним свого сина я не дозволю, і завершиться наше протистояння лайкою… Поїздки до них влітку-це верх задоволення. Там добре-природа, повітря. Але напхана жиром їжа… Як бути — не знаю.
