Нещодавно я познайомився зі своїм сусідом, дядьком Ванею. Він дуже цікавий, освічений чоловік. Я після школи переїхав в місто, щоб вчитися у ВН З-і. Спочатку жив в орендованій кімнаті, а коли почав працювати, переїхав в цей район і знімаю зараз тут квартиру. Дуже часто я бачив дядька Ваню в парку, який знаходиться поруч з будинком. Він там поодинці грає в шахи. Кілька разів він запрошував пограти разом, але так як я не вмів тоді грати, то завжди відмовляв. Але одного разу і мені захотілося спробувати і заодно поспілкуватися з ним, мені він здався цікавим.
Я попросив його навчити мене ходам,і ми разом стали грати. Завжди було цікаво, як він виграє у мене кожен раз; потім він розповів, що в юності брав участь у шахових змаганнях, навіть завойовував призові місця. Потім, коли ми стали частіше спілкуватися, я дізнався про те, що дружина кинула його після 40 років спільного життя. Так як дружина не хотіла дітей, у них їх і не було. Її нічого не тримало. Друзі у дядька Вані були, але їх було мало, і зараз вони практично не спілкуються. Про деяких у нього навіть інформації немає.
Ось він так і живе. Зовсім один. А його самотність так схожа на мою. У мене теж немає друзів; ті, що в селі, так і залишилися там. Дівчини у мене теж немає. Я єдина дитина в сім’ї. Після розповідей дядька Вані я зрозумів, що поки молодий, потрібно завести товаришів, мати міцну сім’ю, народ жувати дітей. Щоб потім не залишитися таким самотнім. Зараз я майже кожен день спілкуюся з сусідом. Він живе поверхом вище, тому, коли готую що-небудь смачне обов’язково пригощаю і його. Часто граємо в шахи разом, спілкуємося. Мені з ним цікаво. Він багато чого знає і завжди може дати добру пораду.