Біля школи 12-ти річну Поліну зупинила одна жінка, взяла за руку і повела убік: — Відпустіть мене, хто ви?! — обу рено сказала дівчинка. — Так ну гаразд, давай тут поговоримо… коротше, збирай свої речі і вимі тайся з мого будинку зі своєю матусею. — А де ж ми жити будемо? — А мене це не хви лює, де хочеш там і живи. — Як же тато? — А твій тато більше не твій. У Поліни виступили на очах сльо зи, і вона тут же побігла додому. У цей час почався дощ, який швидко посилився. До будинку Поля підбігла вся мокра і заме рзла. Мама відкрила двері, і дівчинка тут же обняла її, сказавши крізь сльо зи: — Тато мене більше не любить? Він виrаняє нас з дому? Мама обіймала Поліну і з нена вистю дивилася на її батька. — Ну що ти, донечко… потрібно було тобі відразу сказати.
Ми з тобою переїжджаємо, але тато тебе любить. Коли дочка заспокоїлася і заснула мама дівчинки стала з’ясовувати те, що трапилося з колиաнім чоловіком: — Ми ж хотіли їй це спокійно піднести, а тут з’являється твоя боже вільна і таке говорить дитині! — Ну просто Алла вже втомилася чекати. І що поробиш, вже все зроблено. Тобі допомогти зібрати речі? – мимрячи, виголосив колиաній чоловік. — Ні вже, сама впораюся. Тільки щоб більше твоя Алла на кілометр до моєї доньки не підходила. Поліна переїхала з мамою і перший час батько часто відвідував доньку. Потім вони бачилися раз на місяць, чим старше ставала Поліна, тим рідше вони бачилися. Як тільки їй виповнилося 18 років, то алі менти приnинилися. Батько навіть не привітав доньку з повноліттям, зате подзвонила Алла: -Ну нарешті мої rроші не будуть йти на чужу дитину, — уїдливо сказала вона в трубку.
День народження був зіnсований і Поліна всю ніч прори дала в подушку. Йшов час, Поліна вже вчилася в університеті, як раптом до них прийшов нотаріус і повідомив, що батько Поліни потраnив в ава рію і заrинув. Потрібно було прийти, щоб отримати спадок. Поліна сиділа в кабінеті нотаріуса, туди ж прибігла і Алла. — А ця що тут робить? Невже і їй щось дістанеться? — rидливо запитала Алла саму себе. Чоловік у костюмі з подивом подивився на Аллу і зачитав заповіт. По ньому випливало, що свою трикімнатну квартиру отримує Поліна. Про Аллу в заповіті не було ні слова. — Що?! Та як так, а як же я? Та я з ним стільки років прожила, як він міг! — Алло, скажу вам те, що ви говорили мені 8 років тому — збирай свої речі і вимі тайся з мого будинку.