Баба Маша потрапила до лікарні. У неї виявився мікроінсульт. Зібралися одразу всі рідні: син, його дружина, онуки, сусідки, які викликали швидку. Лікар повідомив, що до лікарні доставили вчасно, життю нічого не загрожує, потрібен лише повний спокій. Коли бабу Машу виписали, дружина сина-Свєта одразу ж вирішила: -Ми від вас тепер ні на крок. У мене відпустка, у онуків канікули. Приїжджатимемо до вас щодня. -Та навіщо це все? Мені й так спокійно живеться, якщо що, у мене хороші сусіди є. І все-таки Світлана дотрималася своєї обіцянки. Коли вона приїхала до баби Маші, то відразу прибрала все солоне, жирне та гостре. ТБ сказала дивитися на низькому звуку, щоб вуха не напружилися, спати за розкладом і їісти кашки та супи. Баба Маша абияк пережила ці два дні в таких умовах.
Як тільки Світлана поїхала, вона відразу дістала сковорідку, посмажила яєчню з ковбаскою, ввімкнула телевізор на всю котушку і відразу стало весело на душі. Наступного дня приїхали онуки. Вони були свої люди, і бабусю чудово розуміли. Тільки вони переступили поріг будинку, як баба Маша вже чекала на них готова: -Сьогодні їдемо на рибалку. -Баба, Маша, якщо мама дізнається, то всім погано буде. -Ніхто нічого не впізнає. Живемо один раз, збирайтеся. Через годину всі задоволені стояли біля річки. Баба Маша тримала вудку, онука малювала краєвид, а онук смажив сосиски на багатті. Добре було на річці. Так тепло, пташки співають. Сонце приємно гріє шкіру, смачно пахне свіжістю лісу. Тут пролунав дзвінок: -Так, мамо … ну ми вдома сидимо. Які птахи? Ні, це звук із телевізора. Що? Ні, мам, постривай… Онук схвильовано почав збирати речі. -В чому справа?
-Баба Маша, мама запідозрила щось, вона скоро приїде додому, нам треба повертатися. Щойно всі повернулися додому, то відразу почали помічати сліди свого злочину. Двері відчинилися, у квартиру увійшла Світлана. -А що це у вас так багаттям пахне? А це що, луска в мушлі? Ви куди бабусю возили? Хочете, щоб вона раніше часу пішла від нас? Їй спокій потрібен, а ви влаштовуєте екстрим! -Та Не кричи ти, Свєтко. Заспокойся. Я сама попросила. -Бабуся Маша, у вашому віці не можна так. Вам уже восьмий десяток -Куди там восьмий десяток? Усього 71! Чи не перебільшуй ти. А якщо я вдома сидітиму, та безсмачні каші твої їсти, то точно швидше на той світ піду. Дай спокійно останні дні прожити, як хочеться. Краще в лісі, на річці померти, ніж удома, з вимкненим телевізором. Зробили так, як просила бабуся Маша. І згодом їй справді стало краще.
