У мене є невістка, яка має двох дітей. Дуже люблю їхню сім’ю, майже кожен день приходжу до них у будинок. Бачу, що матері моїх племінників складно, тому забираю старшу, якій два роки та йду з нею до парку гуляти. Вона дівчинка дуже хитра не по роках, щоб піти гуляти, вона на що тільки не піде. Хитра, але така гарненька. Як завжди, вкотре я вийшла з нею на майданчик. Каринка грала в пісочниці, а я з боку наглядала за нею. А за мною хтось інший. Я обернулася, це був чоловік, мабуть, батько двох близнюків, які сиділи поруч із ним у візку. Такі милі вони всі були. Ми мимоволі привіталися, ніби давно знаємо один одного.
Ну ось далі і закрутилися, майже щодня ми бачилися з Ромою на дитячому майданчику. Ми постійно з ним про щось говорили, сміялися. Він гойдав Карину на гойдалці, а я міняла підгузки його дітям. Він мені подобався, але я не наважувалася запитати, де мати дітей, адже я жодного разу не бачила її. -Ви Така сильна жінка, Тамара! Ви одна виховуєтк дитину. Мати одиначка… Я мимоволі погодилася, ну що мені ще потрібно було робити, розrубилася я. Тоді я зважилася і просила де мати дітей, на що він мені відповів: -Вона пішла, залишила нас.
Того дня він, мабуть, залишив свій гаманець у нашій колясці, і я вирішила повернути його. Прийшла вся одягнена, вже без Карини. Але його не було ні години, ні дві. У результаті в гаманці я знайшла адресу його будинку. Двері мені відчинила прекрасна дама; я подумала, що це дружина Роми. Простягла гаманець, хотіла бігти, але вийшов Рома. Тоді він мені розповів, що насправді він дядько цих чарівних дітей. Чому він представився батьком? Просто хотів справити враження відповідальної людини. Ну і я зізналася, звісно. Так, ми одружилися, кохання між нами. Ми продовжуємо гуляти із племінниками, їхні батьки не проти. Незабаром чекаємо на своїх.