Провела тиждень з бабусею, але так і не зрозуміла: як вона може бути вдячна навіть шматку черствого хліба?

0
22

— Я не хочу їсти суп-крикнула я і відсунула від себе тарілку. Природно, суп пролився. — Ви бач, звичайно, але ви заж ралися, мої рідні-розсер джено сказала бабуся. — Під час війни ні за цей суп люди дууу били. — Зараз ж війни немає-нагадала я. — Ну, набри дло мені всяку погань їсти, справді! Нічого мені не можна; картопля смажена — і та вже уві сні ввижається! Бабуся зітхнула і стала витирати клейонку. — Мені зараз ніколи, треба помідори садити, а то потім тепло буде. Ти сама собі курку запечи. — Ми зібралися робити собі манікюр з пелюсток тієї червоної квітки. — Ну тоді сиди голодна, що мені з тобою робити, — бабуся нахлобучила свій солом’яний капелюх.

— Поклади шматочки курчати в сковорідку: воно в холодильнику, в мисці, налий води, до половини і в середину-шматочок масла! — І все? — три вожно уточнила я в спину бабусі. – А що там ще може бути, — здивувалася вона, — вогонь зроби середній, потім менше. Накрий Кришкою. Через півгодини можеш тріскати, вовченя! У кінці посоли, але зовсім трохи, тобі не можна! Курча мене не підвело, рідненьке: вийшло ніжне, ароматне, краще, ніж у бабусі! Правда, всі півгодини я стояла у нього над душею і щохвилини перевіряла, притоптуючи ногою від нетерпіння. — Ти дивись, з першого разу засвоїла. Талант! — схвалила бабуся. — А ти чому не їж?

— Я і в молодості м’яса не любила, а зараз – тим більше, – хмикнула бабуся, дістаючи собі порцію зеленого лобіо.Все літо бабуся вселяла мені принципи своєї кухні. — Коли починаєш готувати, не хапайся відразу за все: доведи до розуму одне блюдо, потім інше. І посуд завжди Мій в процесі! У тобі там щось варитися, а ти не сиди, ти в порядок все приводь! — Ба, це ж скільки у мене баночок має бути в будинку, якщо все відсипати жменькою? Де їх все збирати, цікаво? — Язик вир ву і в руку дам. А посуд, коли миєш потихеньку, під кінець у тебе все буде чисто: економія часу! І я тебе блаռаю, не клади багато масла, весь смак переб’є. — Ну здрасьте.

— Ага, тому у вашої породи ду նи У всіх як валізи. Так, давай суп варити. Картопляний, найпростіший! Ми рвали пучки свіжої зелені в городі, перці і помідори, різали цибулю, гасили моркву. — Ріж красиво, найпростішу їжу можна зробити такою апетитною, що краще вашого м яса! Бабусин суп справді був схожий на акваріум: всередині було золотисто-зелено, плавали рачки-морквини, акули-картопельки, колихалися водорості півники і кропу, статечно тонули кити-галушки. Каліцтва Бабуся в грубці пекла гарбуз. — Ах, як я це люблю-щасливо зітхала вона, наливаючи тонкої цівкою мед на димлячу помаранчеву гарбуз, потім піднімала до неба обличчя і обидві долоні:

-Госnоди, Ти-то знаєш, як я тобі вдячна, бережі всіх моїх дітей, nрости мене за це маленьке задоволення. Неначе з’їсти гарбуз з медом було злоч ином. Мені вона не здавалася такою вже смачною: мед, жа х який, але заради бабусі я теж робила вигляд, що це кращий десерт в моєму житті. — Іншому тобі мама нехай вчить. Всякі сациві-це вона майстер, а у мене їжа вся проста. Не до розкоші мені було, мамочка. Є у мене хліб і сир, я вже від радості по небу рукою проводжу. Ви-то зараз по-іншому живете, Боr вам все давши; тільки цінуй, їжу не викидай. І бабуся цілувала окраєць, перед тим як її з’їсти.