Племінниця, яка звлишилася си ротою, не захотіла покращувати зі мною відношення. Але одного разу мене викликали в школу через її поrану поведінку

0
171

Черга з кандидатів в чоловіки до Тетяни не стояла, хоч і була вона нареченою симпатичною і перспективною. Вже почала потихеньку складатися непогана кар’єра. Плюс, власна квартира, маленька, але своя. Однак було одне «але» – Варька.Поодинокі романи закінчувалися однаково. Перше ж знайомство з Варварою і розуміння, що Тетяна не має наміру відмовлятися від опікунства над племінницею, вносило корективи в найромантичніші плани. Попросту кажучи — «линяли».Варя не відрізнялася милим характером, манерами чи добротою. Їжачок колючий, так і не відігрілася біля тітки.Уже три роки вона жила в невеликій міській квартирі Тетяни, але щоночі їй снилося село. Нехай їх будиночок був непоказний, не доглянутий, а батьки особливо не займалися з нею, але там вона була вдома, там вона була своєю в зграйці сусідських дітлахів. А місто її не дуже люб’язно прийняло, навіть в школі в неї ні з ким не виходило дружби. Уже в другий клас ходить, а подружок немає і хлопчаки задирають постійно. Особливо неприємний Борис. Одного разу вона підслухала розмову тітки з подругою. Ті сиділи на кухні, думаючи, що Варвара вже спить.

— Куди я її подіну? Варвара мій хрест. Ти ж знаєш — вона після пожежі кругла сирота, вже чудо, що в ту ніч у сусідів ночувала, не захотіла додому йти, де гулянка всю ніч не вщухала. Братик мій зовсім останнім часом з котушок злетів. Я і не їздила до них через їх випиваки. Може якби … але що зараз говорити? Чи не в притулок ж її здавати. Але ось мабуть заміж мені тепер точно не судилося. Удочеряти? Ні не буду. Так хоч якісь виплати йдуть, а без них і не потягну, годувальника і добувача у нас на горизонті не видно. З її характером всі розбігаються. Та й яка я їй мати, а їй потім простіше буде — сиротам, які ніякі, але пільги є. Так Варька і зрозуміла, що вона хрест і тягар для тітки. Сирота, яка нікому особливо не потрібна. А ще вона «веснянкувата», так її Борис недавно назвав. Щедро насипані на ніс і щоки веснянки, кирпатий маленький носик і великий рот. Не те що Аллочка, сусідка Бориски по парті.

Та краще б її із спецприймальника тітка не забирала! У дитячому будинку ніхто б не став її виділяти, як в школі. Це в класі вона одна така без батьків. А там усі рівні.Хоча у Тетяни їй подобалося. У першому класі її зі школи зустрічала сусідка пенсіонерка. Школа була навскоси через двір, а сусідка жила за сусідніми дверима. А в другому вона вже сама відкривала ключем двері, їла, готувала уроки, грала з ляльками. Тихо, добре. Але з приходом Тетяни, знову відчувала себе в гостях. Скручувалась їжачком.Грім грянув на зовсім безхмарному небі.Не можна ж було назвати безхмарним життя Тетяни? На роботі напряг, особисте життя на повному нулі, Варька так і щулилася, робила все немов на зло і всупереч.Вранці Тетяна заплітала їй красиву косичку колосок, вплітаючи в руді густіючі пасма ніжну стрічку, перевіряла портфель, щоб нічого не забула. Але через день вислуховувала від класної керівниці скарги.Ось на днях Варвара знову без альбому і фарб, що її зовнішній вигляд залишає бажати кращого — вічно розпатлана і не зачесана.

— Я розумію, Тетяна Яківна, що Варя вам не дочка, але якщо ви не в змозі стежити за дитиною, то я в наступний раз подумаю, що писати на запит з опіки.Це було несправедливо. І Тетяна часом зривалася.Ні, вона не сварилася, вона закривалася у ванній і ревіла, включивши душ. Ну чому у них з Варькою нічого не зростається? Чому вона така колюча? Інший раз хотілося взяти племінницю за плечі, струснути і запитати — за що ти зі мною так? Варя не йшла на розмову.При спробі поговорити по душам закривалася, втупившись в одну точку. Ні, вони розмовляли. Наприклад, про альбом і фарби Тетяна питала.- Варь, ну як так — адже вони були в портфелі, чому не дістала?- Не захотіла! — і погляд з викликом.- А навіщо косичку розплела?- Захотіла! — і той же погляд.От і поговорили.Але те, що трапилося в той день, було страшніше розпатланого волосся. Її викликали з роботи терміново в школу.- Ми звичайно помічали і раніше, але жаліли дівчинку, знаючи, що їй і так несолодко живеться сиротою. Але таке … це вам не олівець і не булочка, як раніше.

Аллочцін дорогий телефон після пропажі ми знайшли в портфелі у Варвари, коли обшукали її. Всі діти підтвердять, на їхніх очах пропажа знайшлася. І щоб не говорили захисники (вчителька демонстративно глянула на Бориса, що стояв поруч з Варею), це злодійство! І ми повинні це припинити відразу!Варка, зіщулившись, сиділа на стільці біля вчительського столу. На зблідлому заплаканому лиці яскраво виділялися веснянки, але навіть вони втратили свій запал. А маленький носик набряк від схлипувань. Бориска намагався їй всунути свою хустку.Спочатку у Тетяни стислося серце, вона кинулася до Варі, міцно притиснула її до себе. А потім наче вулкан прокинувся. Вона сама від себе не очікувала такого.- Як ви посміли звинувачувати мою дитину при всьому класі, влаштовувати судилище, не розібравшись! Хто вам дав право її обшукувати, не викликавши мене! У Варвари є телефон, і немає потреби брати чужі, а тим більше булочки і олівці. З чого ви взяли, що їй несолодко живеться? Яка вона сирота! А головне, я впевнена в її чесності, я їй довіряю у всьому!

— Тітка Таня, а я говорив, це Алка сама телефон підсунула! Я попросився пересісти до Варьки, ще сказав, що мені веснянки подобаються, ось вона і помстилася. А Варя не брала, вона класна! Вона мене не видала, коли я її альбомсховав. І коли побилися, теж не розповіла, а Алка завжди ябіда.- Тааак, — загрозливо повернулася Тетяна до сніченої вчительки, — давайте продовжимо розмову у директора, без дітей. Тільки не з приводу моєї дочки, а про ваших педагогічних прийомів. Сподіваюся, у нього досвіду більше, ніж у вчительки з купленим дипломом! А нічого не зробить, я далі піду.- Варя, доню, одягайся і почекай мене внизу!Таких довірливих і щасливих очей вона ніколи не бачила у племінниці! Бориска теж радісно заметушився:- А можна я з Варею почекаю? Я в сусідньому під’їзді живу, нам по дорозі!- Звичайно, Лицар ти наш! Ми ще й тортик по дорозі купимо, в гості тебе покличемо. Так, Варя? — Так, мама