Як старша дочка в багатодітній сім’ї я завжди підтримувала свою сестру і двох братів, навіть коли вони подорослішали.
Коли мені було за тридцять, я зустріла Влада, і ми почали жити разом. Але його почало дратувати, що я допомагаю своїй сім’ї.
Незабаром після того, як розлучений брат тимчасово переїхав до мене, я допомогла йому купувати квартиру.
Влад дізнався, що я сплатила житло братові, ми посварилися, і він пішов, а через півроку одружився з іншою.
З того часу я залишилася сама і продовжила допомагати своїм рідним. Я навіть взяла на себе турботу про племінників, відвозячи їх відпочивати на море, і практично забула про свої потреби.
Все це спадає мені на думку, лежачи в лікарні після операції, де я вже тиждень і до мене так ніхто й не прийшов.
Розчарована, я зателефонувала сестрі Галині і висловила своє невдоволення тим, що ніхто не знайшов часу мене відвідати. Вона відповіла, що має занадто багато своїх проблем.
Тоді я усвідомила, що жила неправильно, відмовляючи собі в усьому заради допомоги іншим, і тепер я запитую, на кого можу розраховувати, якщо втрачу роботу.