Всі ці роки, живучи з нестерпним чоловіком, я почувала себе як у пастці, з якої не було виходу. Мій чоловік ніяк не міг стати опорою для мене чи наших синів. З дитинства вони вчилися дбати про себе самі, адже саме батько надав їм такий приклад. Я намагалася щосили зберегти сім’ю єдиною, незважаючи на те, що друзі та родичі переконували мене залишити його. Одного ранку, коли наслідки чергової нічної сварки були особливо помітні на моєму обличчі, мій старший син не зміг стримати своїх емоцій.
– Мамо, як ти можеш це терпіти? — Його голос тремтів від люті. — Ти маєш розлучитися з ним! Ми не хочемо більше бачити, як ти страждаєш. Його слова і погляд, сповнений агресії і водночас турботи, стали останньою краплею. Я зрозуміла, що маю змінити своє життя не тільки заради себе, а й заради своїх синів. Через деякий час після розлучення я побачила, як мої сини стають справжніми чоловіками. Вони взяли на себе турботу про сім’ю, дотримавшись своєї обіцянки.
Ми всі разом працювали, щоб збудувати нове життя, і через три роки змогли дозволити собі купити власну квартиру. – Мамо, ми зробили це! — вигукнув мій молодший син, коли ми вперше увійшли до нашого нового будинку. Я не могла стримати сльози – сльози радості та подяки за те, що мої сини виросли такими чудовими людьми, якими я безмірно пишаюся. Наша спільна боротьба та зусилля принесли свої плоди, і тепер ми могли насолоджуватися новим розділом у нашому житті, повному кохання та підтримки один одного.