Під час розмови по душам я розповіла мамі про те, як ми із чоловіком намагаємось накопичити на власне житло. Вона запропонувала нам свою фінансову допомогу, нагадавши про майбутні витрати моєї сестри Віки на навчання. Ми з Владом, вдячні за будь-яку допомогу, погодилися, плануючи повернути борг за чотири роки. Наші сім’ї підтримували нас по-різному. Батьки Влада, вихідці з села, щедро постачали нам їжу, а мої батьки, сплативши мою освіту, тепер надали фінансовий кредит на житло.
Три роки, проведені Владом у Швеції, не лише допомогли йому розплатитися з батьками, а й залишили кошти на ремонт. Наше життя йшло висхідною траєкторією, ми навіть подумували про створення сім’ї. Потім Віка вирішила залишитися у своєму університетському місті, і наші батьки купили їй квартиру як “подарунок”, що здивувало нас. На відміну від нас, від неї не вимагали повертати борг… У відповідь мама виправдовувалася тим, що чоловік Віки теж зробив свій внесок, а ми з Владом не внесли достатньої суми на свою квартиру.
Наші спроби виправдати себе лише призвели до звинувачень у тому, що ми намагаємося нажитися на сім’ї. Ми з чоловіком стояли на своєму, піддаючись критиці, але були єдині у своїй рішучості. Моя мама натякала на тендітність нашого шлюбу, але я вважаю, що подолання таких випробувань лише зміцнює наші узи. Хто по-вашому правий? Думаю, до нашої історії ви матимете багато запитань, але мені дуже цікаво почути вашу думку. Що ви думаєте?