Останній місяць я борюся з думкою про те, чи варто мені відмовитися від свого уявлення про щасливу родину, бо в мене та мого хлопця Богдана зовсім різні очікування від сімейного життя.
Ми з Богданом познайомилися на маминій роботі. Він був там одним з постачальників. У нашому місті він вважався знахідкою: у нього свій бізнес, гарна машина, квартира в центрі міста та нещодавно збудований заміський будинок.
Спочатку мене привабило у Богдані його поважне ставлення до жінок, а не матеріальний достаток.Проте наші погляди на сімейне життя з часом стали суттєво розходитися.
Після нещасного випадку, коли я пошкодила ногу, Богдан надав мені неймовірну підтримку, і я три тижні жила в його будинку на березі річки. Цей досвід змусив мене уявити майбутнє там, турботу про будинок та сім’ю.
Коли я одужала, то повернулася до своєї квартири, і наші стосунки зайшли в глухий кут. Обговорюючи плани на майбутнє, Богдан сказав якось, що ніколи не замислювався про дітей і хотів би мати поряд з собою не традиційну домогосподарку, а успішну, орієнтовану на бізнес жінку – як моя мама.
Його переваги пояснювалися труднощами дитинства, коли не стало його батька, а мати, не маючи ділової хватки, зазнавала фінансових труднощів.
Я працюю візажистом та мрію згодом відкрити власну студію. Але уявлення Богдана про ідеального партнера змусило мене засумніватись у тому, чи я зможу відповідати його стандартам, тим більше, що я не прагну бути такою високопоставленою жінкою, як моя мама.
Тепер я задумалася про те, чи варто змінювати свій життєвий шлях, щоб відповідати чужій мрії, особливо коли вона так різко розходиться з тим, чого я дійсно хочу?