Іноді свекруха Валентина Петрівна приходила до нас додому, щоб пограти з онукою. З одного боку, я чудово її розуміла: адже минуло всього три місяці з того часу, як я народила Златочку, і вся рідня ще не могла натішитися дитині. Тим більше, що Валентина Петрівна жила поряд і завжди попереджала про візит.Для мене це теж зручно: поки бабуся сидить зі Златочкою, можна збігати до магазину, винести сміття чи забрати посилку з пошти. А носитися у справах з коляскою не дуже хочеться. Залишаю доньку максимум на годину – ні на хвилину довше.
Кілька днів тому мені треба було заскочити до поліклініки, щоб відвідати лікаря. Після кесаревого слід стежити за станом швів. Попросила Валентину Петрівну доглянути Златочку, у якої був за графіком денний сон. Перед відходом я її помила, нагодувала, поклала спати. У холодильнику залишила зціджене молоко, під рукою – свіжу пачку підгузків. У квартирі все було чисто та приготовлено для малюка.
Але, як на зло, черга у лікарні рухалася повільно. Після лікарів я забігла до супермаркету по продукти, але ледве встигла розкласти їх на касі – оголосили повітряну тривогу. Зрештою повернулася додому з порожніми руками.
Заходжу на кухню – а там Валентина Петрівна вже навела свої порядки. Переставила молоко на іншу полицю, дитяче пюре взагалі викинула у сміття. Нові підгузки лежать у шафі для курток та взуття.На плиті варився суп з фрикадельками. Свекруха, не спитавши мене, використала фарш, з якого я планувала приготувати котлети з макаронами. Я та чоловік супи на дух не переносимо – ну не любимо ми їх!
Навіть мої рушники для кухні висіли не на місці, а перекинуті через спинку стільця.
– Ой, дочко, ти вже повернулася! Ось дістала фарш, зробила фрикадельки. Будеш суп?
– Ні, дякую за суп, але ми його не будемо. Я якраз на котлети фарш залишила, тепер доведеться знову йти до магазину.
– Вибач, я не знала, просто хотіла вам на вечерю супчика приготувати.
– Та все нормально. Просто знаєте, тут я господиня. Будь ласка, не чіпайте нічого в холодильнику та не перекладайте речі. Поставте їх туди, де вони стояли.
Свекруха відразу почервоніла і запропонувала гроші за фарш, але я відмовилася. Вона ще трохи посиділа зі Златочкою, а потім швидко одяглася і пішла.
Увечері прийшов чоловік:
– Мама каже, що ти на неї накричала.
– Я? Кричала? Нічого, що дитина спала, а я ледь пошепки казала? Просто навіщо суп варити? Я його тільки в унітаз вилию. На вечерю котлети хотіла приготувати.
– Але мама мало не розплакалася…
– Боже, твоя мама – актриса, але Оскара їй не дадуть.
Тепер свекруха мені навіть не дзвонить. Якщо хоче побачитися зі Златочкою, просить чоловіка винести онучку на прогулянку. До нас додому вона не заходить.
Але я не вважаю, що сказала щось образливе. Я просто попросила не переставляти речі та не брати нічого без попиту. Хіба це так важко? Адже я не приходжу до неї і не диктую, що і де має лежати.
Вона ж роздмухала з цього цілий скандал. Образилася, як надута кулька. Сподіваюся, не лусне від злості.