Мені трохи ніяково цим ділитися, але треба виговоритися. Моя дочка Ганна завжди почувала себе у скрутному становищі з нашими фінансовими обмеженнями.З раннього віку вона не могла зрозуміти, чому в неї не може бути всього, що вона хоче. Ми з чоловіком завжди жили за коштами, ніколи не брали кредитів і відкладали гроші на найнеобхідніше.Як батьки ми вкладалися в середню зарплату, з комфортом задовольняючи свої потреби і навіть трохи економлячи.
Протягом багатьох років ми відкладали гроші на весільний подарунок Ганні, який планували зробити готівкою, щоб вона могла розпорядитися ними на свій розсуд.
Коли Ганна оголосила про свої заручини, вона виявила бажання влаштувати пишне весілля – щось на кшталт голлівудського фільму, з живою музикою, розкішними стравами та екстравагантною сукнею.
Вона наполягала на тому, щоб ми все сплатили, говорячи:
“Ви мої батьки, ви зобов’язані!”.
Ми віддали їй усі заощадження, яких вистачило на пристойну, але не екстравагантну урочистість.
Замість використання грошей на весілля, Ганна з чоловіком витратили їх на медовий місяць і профінансували грандіозне весілля, взявши величезні кредити.
Вони припускали, що кредити зможуть погасити їхні весільні подарунки, які не покрили й половини видатків.
Тепер, обтяжені боргами, вони постійно сваряться і звинувачують усіх, включаючи нас, у своїх фінансових бідах.
Ганна вимагає, щоб ми допомагали виплачувати їхні кредити, як це роблять її свекри. Вона звинувачує нас у тому, що ми не любимо її, бо відмовляємось допомогти.
Це делікатна ситуація; мені потрібна порада, як зберегти наші стосунки з дочкою і при цьому пояснити, що ми просто не маємо коштів на подальшу допомогу.