Я давно збирав на нову машину, пристрасть до якої зародилася ще в дитинстві, коли батько навчив мене водити у 12 років. На той час, коли я отримав права, я вже вмів це робити професійно. Водіння для мене було не лише необхідністю, а й радістю, особливо коли в колонках грала моя улюблена музика.
Свою першу машину я купив завдяки наполегливій праці, працюючи вожатим у літньому таборі, офіціантом та нічним вантажником. Протягом 2 років я накопичив достатньо грошей, щоб купити свій перший автомобіль, який я ретельно обслуговував.
За 10 років ця машина стала свідком багатьох віх мого життя – від знайомства з моєю дівчиною Олею, навчання її водінню, поїздки до пологового будинку на народження нашого сина до того, як я дозволив йому самому водити машину.
Зрештою, я пересів на більш розкішну модель. Якось перед відрядженням я попросив дружину Олю не користуватися новим автомобілем, поки мене не буде. Однак невдовзі після мого від’їзду мені зателефонував син і повідомив, що мама врізалася у наші ворота, намагаючись довести подругам, що вона вміє поводитися з машиною.
Повернувшись, я втішив Олю, але скористалася можливістю подати їй урок безпеки та послуху, показавши їй гроші, які я відкладав їй на нову шубу, але які тепер підуть на ремонт машини.
Це рішення її засмутило, і вона кілька днів дивилася на мене холодним поглядом, оплакуючи шубу, яку так і не отримала.
Це був, можливо, жорсткий урок, але він був необхідний, щоб вона зрозуміла: важливо дуже відповідально ставитися до водіння.