Ми прожили майже два роки, і я без вагань подала заяву на розлучення. Однак ніхто довкола мене не розуміє такого рішення. Батьки, друзі та всі родичі майже щодня дзвонять і намагаються переконати мене передумати, мовляв, не варто руйнувати родину, треба дати чоловікові другий шанс.
Коли мені було 20 років, я вийшла заміж за Ореста. Здавалося, що він моя доля. Після весілля я відразу взялася за домашні справи, купувала все необхідне для затишку. По суті, я перетворилася на справжню Попелюшку, бо хотіла показати, яка я гарна господиня. Але йому було байдуже. Він навіть не дякував за смачну вечерю, а у вихідні веселився з друзями.
Я не знала, що робити. У мене було лише три подруги, але зустрічалися ми дуже рідко. Я думала, що мама підтримає мене. Але вона чомусь стала на бік Ореста.
— Чоловік має право на відпочинок, дай спокій! — дорікала мені мама по телефону.
Єдина, хто мене заспокоював — це сусідка, з якою я потоваришувала після весілля.
— Може, він зміниться? Усвідомить, що був неправий, і попросить у тебе вибачення. Просто дай йому час, — казала вона.
Здається, що Орест більше мене не любить, і я йому просто не цікава. Вже навіть не пам’ятаю, коли ми востаннє просто гуляли у парку чи дивилися фільм разом. Після роботи він віддавав перевагу комп’ютерним іграм або приставці. Якось я вирішила спокійно поговорити з ним, але він звинуватив мене:
— Ми й так живемо разом, чого тобі треба? Те, що ми пара, не означає, що я маю проводити з тобою весь вільний час!
Я думала, що народження сина змінить Ореста, і він хоча почне допомагати з дитиною. Але він навіть не прийшов до пологового будинку на виписку. Там були тільки мої батьки, свекри та друзі.
— Він зараз святкує, адже народився спадкоємець роду. Скоро прийде, не хвилюйся, — радісно сказала свекруха.
Але ні ввечері, ні наступного дня, ні за тиждень Орест так і не з’явився. Я почала хвилюватись і обдзвонювати всі лікарні, думаючи, що з ним трапилося щось серйозне.
Увечері мені написала незнайома дівчина. Вона сказала, що її сестра таємно зустрічається з моїм чоловіком. Я хотіла заблокувати її, вважаючи це зухвалою брехнею, але вона надіслала мені кілька фотографій. На них мій Орест обіймає і цілує гарну струнку білявку.
Я відразу викликала майстра, щоб поміняти замки у дверях. Цю квартиру колись купили мої батьки, тож я тут господиня. Зібрала всі речі Ореста у валізи.Вранці мене розбудив гучний стукіт у двері. Це був Орест, який ледь тримався на ногах. Я не відчинила. Прикинулася, що вдома нікого немає. Він довго кричав і стукав, але зрештою пішов. Добре, що син не прокинувся.
За годину приїхала свекруха.
— Що тут діється? Чому ти не пускаєш чоловіка додому?
Я мовчки показала їй усі фотографії та відео. Бачила, як вона зніяковіла.
— Це просто фотошоп. Мій Орест не такий. Невже ти віриш незнайомій дівчині? — намагалася виправдати його свекруху.
— Вірю. Ось докази. Завтра подаю на розлучення.
— Послухай, не роби такої дурниці. Ти зруйнуєш родину. І кому ти будеш потрібна з дитиною на руках? Орест зміниться, буде тільки з тобою, дай йому другий шанс. Ми всі робимо помилки.
Свекруха довго намагалася мене переконати, але я була непохитна. Вона пішла, голосно грюкнувши дверима. Потім мені почали дзвонити мама, подруги, друзі Ореста, всі просили про одне — забути його вчинок.
Я заблокувала їхні номери. Вже написала заяву на розлучення. Усі кажуть, що це я зруйнувала сім’ю. Але хіба я винна?
Як би ви вчинили на місці цієї дівчини? Що ви могли б порадити героїні нашої історії?