Нас у батьків було двоє – я та мій молодший брат. Ми разом жили в селі і тримали невелике господарство – кури, качки та поросята. Також у нас було два городи, де ми вирощували овочі та садили картоплю.Після закінчення школи я поїхала вчитися на медика. Закінчивши навчання, я вийшла заміж, а за рік у нас народився син. Ми з чоловіком жили разом з моєю мамою та братом, бо батька вже давно не було в живих.Згодом мій брат Назар теж одружився і привів дружину до батьківського дому.
Було всяке – і сварилися, і мирилися, але життя йшло весело: разом працювали та відпочивали.Мій чоловік Сергій їздив на заробітки до Литви, і згодом ми накопичили на квартиру, куди й переїхали з двома дітьми. На момент переїзду нашому синові Віті було вісім років, а доньці Маринці – п’ять.
Брат з дружиною теж виховували доньку, якій було тоді чотири роки. Назар залишився жити з мамою і дбав про неї.
Ми часто приїжджали з сім’єю до батьківського дому, завжди привозили купу продуктів та подарунків.Поки мама була жива, все йшло добре, дружно жили. Але коли її не стало, постало питання про спадщину.
Справа в тому, що мати залишила будинок нам на двох. Я розумію, що в мене є своя квартира, а брат дбав про маму і робив у будинку ремонт – замінив дах, поклеїв шпалери, зробив стелю, поставив нові вікна, полагодив піч. Але це наш батьківський дім, і я не збираюся відмовлятися від своєї половини. Та й у своїх кімнатах, коли ми там жили, ми теж навели лад.
Після смерті мами я стала рідше приїжджати до села, бо відчувала, що на мене там не особливо чекають, хоча ніхто прямо про це не говорив.З братом та його сім’єю у нас гарні стосунки – ми даруємо один одному подарунки, вітаємо дітей. Але в повітрі все одно витає напруга. Якось я простояла під дверима півгодини, перш ніж мені відчинили, хоча всі були вдома.
Я планую на старості років переїхати до своєї половини будинку, а дітям залишити квартиру. Нехай брат зі своєю сім’єю живе у своїх двох кімнатах. Адже це і мій будинок теж. Чому я маю поступатися?Невже я не права? Як би вчинили ви на моєму місці?