Вечір середи. Як і будь-якого буднього дня, сиджу за комп’ютером, п’ю каву і намагаюся попрацювати.
Тут несподівано пролунав дзвінок у двері. Відкрила та побачила перед собою жінку. Я знаю, що вона живе у моєму під’їзді, проте особисто я з нею незнайома. Раніше ми тільки віталися, коли зустрічалися на сходах чи біля під’їзду. Але несподівано вона звернулася до мене на ім’я.
— Здрастуйте, Карино. – З усмішкою звернулася до мене сусідка.
— Добрий вечір. – Здивувалася я. Звідки їй взагалі відомо, як мене звуть.
— Чи можна зайти? Я займу лише кілька хвилин вашого часу.
— Вибачте, але я зараз зайнята. Вам щось потрібне?
Я не запросила її до своєї квартири, бо ніколи не пускаю до будинку незнайомих людей. Хоч вона та сусідка по під’їзду, проте я все одно не знаю її.
— Я хотіла попросити вас налагодити подачу тепла. У мене в квартирі батареї крижані та холодно.
— Ви, звичайно, вибачте мені, але я не займаюся налагодженням опалення. Я працюю трохи в іншій області.
— Можливо, ви забули спустити повітря з труб і тому в мене холодні батареї? – Жінка поступово підійшла ближче до дверей і спробувала через моє плече розглянути квартиру.
— Ще місяць тому випустили повітря. Може викликати сантехніка, якщо є проблема з трубами? Або запитайте у сусіда чоловічої статі, тому що я вам не можу допомогти.
Я вирішила, що це все. Проте сусідка не йшла.
— Вам ще щось треба?
— Так. У мене до вас є прохання особистого характеру. Може я зайду, щоб ніхто не підслухав і ми про все поговоримо? – вже майже впритул вона підійшла до моїх дверей.
— Ні. Яке у вас прохання? – Тут мені стало трохи не по собі.
— Я хотіла б зайняти у вас 35 тисяч рублів на відплатній або на безоплатній основі. (Вона саме так і сказала)
— Ви вибачте, але в мене немає таких коштів, що я вам не зможу допомогти.
Можна було подумати, що це все. Проте ні! Сусідка навіть не збиралася йти. Вона продовжила стояти майже в щільну до вхідних дверей і розглядати, що в мене є цікавого в передпокої.
— Ви щось хотіли? – перервала я мовчання, яке, мабуть, тривало хвилину.
— Може, у вас є друзі чи знайомі, які могли б мені допомогти?
— Таких нема.
— Ясно. Може я все ж таки зайду?
— Навіщо? – У цей момент у мене вже виник істеричний смішок, тому що я не розуміла, що хоче від мене ця незнайомка.
— Мені хотілося б тобі розповісти, як я в’яжу плед спицями.
— Вибачте, але я дуже зайнята на даний момент. – У мене вже стан повного замішання. Який плед? Про що вона?
— Ну, коли у вас буде час, приходьте до мене. Я живу в квартирі такій-то. Подивитеся який у мене плед вийшов. Я хочу вам щось подарувати.
— Добре. До побачення.
Я зачинила двері і стояла в ступорі. Подивилася в вічко про всяк випадок. Сусідки вже не було. Я закрила замок на три оберти.
Мене таке нав’язливе бажання зайти чи запрошувати в гості просто лякає. Але я маю передчуття, що це ще не кінець історії. Думаю, що ця сусідка мене ще чимось здивує.
А як вам така поведінка? Ви колись зустрічалися з таким?