У свої 67 років, живучи в місті, де процвітають жінки мого віку, я не можу не розмірковувати про свій вибір із відтінками жалю.Раніше я працювала головним бухгалтером, насолоджувалася хорошим життям, відпустками та щасливим спілкуванням з дочкою та онуками. Однак, коли здоров’я моєї матері погіршилося і їй був потрібен постійний догляд і реабілітація, я присвятила всю себе, відсунувши на другий план власне життя.
Незважаючи на розуміння з боку дочки та підтримку з боку сім’ї, яка пропонувала їжу та фінансову допомогу, я була пригнічена.
Дочка запропонувала найняти доглядальницю, щоб полегшити мій тягар і дозволити мені продовжувати працювати і жити повноцінним життям. Однак я відкинула її пораду, розцінивши її як відмову, і звільнилася з роботи, щоб доглядати матір 24/7.
Це рішення, продиктоване застарілим уявленням про борг і страх осуду, призвело до того, що я втратила більшу частину своєї життєвої сили та незалежності.Моя мати прожила зі мною ще чотири роки, але ціною величезної шкоди для мого добробуту.Зараз, борючись із рухливістю та шкодуючи про це, я розумію свою помилку. Якби я послухала свою дочку і прийняла допомогу, це не зробило б мене невдячною; це був би розумний баланс між турботою про матір та збереженням власного здоров’я та кар’єри.
Я закликаю інших не повторювати моїх помилок. Звернення за допомогою – це не невдячність, а необхідний крок, що дозволяє дбати про близьких, не жертвуючи собою.Сподіваюся, моя історія стане нагадуванням про те, що потрібно приділяти першорядну увагу благополуччю та приймати підтримку, коли вона пропонується.