Чи слід у сучасних реаліях займатися консервуванням овочів та фруктів? Чи потрібно витрачати на це свій час та енергію? Адже зараз будь-яку консервацію можна знайти у найближчому супермаркеті. Хочу розповісти свою думку, а потім прочитати ваші аргументи в коментарях. Чому я замислилась про це? Зараз розповім.
Кілька днів тому мені зателефонувала моя родичка. Вона спитала, чи не залишилося в моїх запасах кабачків. Її чоловік дуже захотів кабачкових оладок. У мене такої консервації був «вагон і маленький візок», тому я сказала родичці, щоб приїжджала і брала скільки забажає. У суботу вона прийшла до мене додому.
— І ти маєш бажання возитися з цими закрутками? Поїхала б і купила.
У мене просто перехопило дух. Думаю «чого ж ти не купила, а просиш у мене кабачки?».
Звичайно, вголос я ці слова не озвучила, а обернула все жартома. Варто зазначити, що ця родичка не є тактовною людиною. Про таких говорять «що в голові, те й на язиці». Саме тому я не спілкуюсь з нею близько. Однак коли вже завітала, я вирішила, що з правил пристойності слід почастувати її чаєм і ми вирушили на кухню. Саме тоді я займалася приготуванням кабачкової ікри. Кабачків багато, не пропадати ж їм.
Коли ця родичка побачила великі каструлі та багато стерилізованих банок, складених у ряд, вона знову «завела платівку»:
— Ну ти вже точно з дивностями. Ці заготівлі так багато часу забирають. Невже тобі не шкода витрачати свої вільні дні на все це? Зараз будь-яку консервацію можна купити в магазинах, у тому числі й ікру. У тебе що з грошима проблеми?
Мені знову хотілося їй відповісти, що з грошима у мене проблем немає через те, що я не витрачаю їх на те, що можу зробити самостійно.
Її вже «понесло» і вона продовжила далі свою промову:
— Ти як з минулого століття. Сучасні жінки таким не займаються. Зараз треба саморозвиватися, приділяти час собі коханій, ходити на виставки та до театрів. Я ось засвоїла скандинавську ходьбу. Дуже корисна навичка, як на мене, а ти як стара вовтузишся з баночками.
Родичку я випроводила, так і не піддавшись на її спроби спровокувати мене. Хоч я й знаю, що вона відноситься до категорії людей, які повчають усіх підряд, але все одно після спілкування залишилося неприємне почуття.
Те, що я як з «минулого століття» мене нітрохи не зачепило. Мої дитячі та юнацькі роки припали якраз на кінець двадцятого століття. У мене про цей час тільки найприємніші та найтепліші спогади. Було неприємно, що вона назвала мене «старою». Думаю, жінки зможуть зрозуміти мої почуття.
І промайнула в мене думка, щодо того, чи не витрачаю я життя даремно?