Зі мною по сусідству мешкає 70-річна старенька. Вона справді у своєму віці виглядає як старенька. Ходить з палицею, дивиться в підлогу, весь час бурчить, завжди всім незадоволена, нічого їй не подобається. І я бачу і розумію, що у бабусі життя не особливо радісне, що їй потрібна увага, тому вона й незадоволена всім.
Я взагалі думаю (це моє припущення), що старенькі бурчать не від старості, а через те, що почуваються самотньо, сумують, їм хочеться уваги та турботи. І таке ставлення до оточуючих допомагає їм привертати увагу.
І ось я вирішила спробувати налагодити з літньою сусідкою контакт. Почала поступово, пропонуючи свою допомогу в покупці продуктів, прибиранні будинку або просто поговорити.
Я так раз підійшла, потім другий. А втретє бабуся попросила сходити до магазину за продуктами. Повернувшись з покупками, я занесла їх у її квартиру, і вона покликала мене пити чай. Я із задоволенням погодилася, оскільки хотіла відверто поговорити, щоб дізнатися, чому вона самотня і незадоволена життям.
Запитала у Наталії Федорівни, як вона живе сама у 70 років? Чи не почувається самотньою? Чим займається вдома?
Бабуся відповіла мені, що давно вже не думає важко їй чи ні. Просто живе собі. І не розмірковує про тяжкість чи радість. Чоловік залишив її дуже давно, коли їй було 35, заради іншої жінки. І цей досвід став для неї сильним потрясінням, що вона більше не хотіла мати жодних стосунків з чоловіками, більше не довіряла. Сама виховувала двох дітей.
Діти виросли, поїхали вчитися та залишилися в інших містах, де завели свої родини. У Наталії Федорівни є троє онуків, але бачила вона їх лише двічі.
А діти відвідують її лише один раз на рік, на день народження, але довго не можуть бути в одній квартирі, тому що починають лаятись один з одним, тому краще, що не приїжджають.
Іноді вони дзвонять, щоб дізнатися як справи. І все.
Подруг немає, рідні теж. Життя проходить на самоті і немає жодного сенсу в ньому, що часом хочеться гірко вити. Тому і «виє» на оточуючих.
Наталя Федорівна заплакала.
І мені стало її так шкода. Тоді я усвідомила, що ми самі створюємо свою старість. Усі стосунки, які ми вибудовуємо з людьми, присутніми у нашому житті, визначають нашу старість. І якщо ми не зможемо порозумітися з близькими, то на кожного з нас чекає ось така самотня і безглузда старість.
Бути однією у 70 років жахливо. Я так вважаю.
А що ви думаєте з приводу самотності на старості?