Минулого тижня мама приїхала до мене до Коломиї. Вона привезла з села домашні продукти, щоб ми з маленькою дитиною могли харчуватися корисними та свіжими продуктами. Пробувши три дні, мама вирішила їхати назад. Їй уже 70 років, я її пізня дитина, і щоразу поїздки туди-сюди даються їй непросто.
Коли ми прийшли на автовокзал, я зауважила, що їй стало погано.
– Доню, мені щось погано, — сказала вона.
– Давай повернемося, поїдемо до лікарні, залишися в місті ще на день! – Запропонувала я.
– Ні, мені треба додому.
Її важко було переконати. Тоді я вирішила звернутися до водія маршрутки. Підійшла і попросила:
– Будь ласка, придивіться за моєю мамою, їй щось недобре.
– Може, краще не їхати? — спитав він.
– Вона дуже вперта.
– Добре, не хвилюйтеся.
Коли автобус поїхав, я не знаходила собі місця. Навіть додому не пішла, сіла у парку. Через деякий час пролунав дзвінок.
– Це Олег, водій маршрутки.
– Що трапилося?
– Не переживайте, все гаразд. У дорозі вашій мамі погіршало, я відвіз її до лікарні. Зараз дам вам лікаря.
Потім слухавку взяв лікар.
– Ви маєте бути вдячні цьому водієві. Ще трохи, і могло б статися нещастя. Уявіть, він відхилився від маршруту та привіз вашу маму до лікарні з усіма пасажирами.
У мами мало не стався інфаркт. Я залишила дитину та поїхала до неї. На щастя, все обійшлося. Тоді я твердо вирішила: обов’язково знайду водія. У Коломиї я дізналася його ім’я та дочекалася його, купивши щось смачне у подарунок.
– Навіщо це все? – здивувався він.
– Тому що таких людей, як ви, треба шанувати!
– Я хотів би тільки одного: щоб хтось так само вчинив для моєї мами.
Цей водій мене глибоко торкнув. Такі люди — справжні герої, і їхні вчинки мають бути прикладом для всіх.