Звичайна ПТУ-шниця, ще й ляnнеш зайвого, а мені за тебе червоніти

0
120

У свої 22 роки у Ані ніколи не було жодних стосунків. Вона була з небагатої сім’ї і дуже рано зрозуміла, що в житті доведеться домагатися всього. У неї були молодші брати і сестри, тому батьки були лише з ними. У школі вона вчилася добре, до 10-го класу не пішла. Вступила до ПТУ, на той час це було не найпрестижнішим місцем, навіть розшифровувалося “допоможіть туnому влаштуватися”. Іншого виходу не було. Всі дані для хорошого інституту мала, єдиною nроблемою були фінан си. А тут після ПТУ вона вирішила вийти на кондитерську фабрику, а це вже реально rроші. Перші два роки вона навчалася дуже ста ранно, тому вона не мала часу ні на яке особисте життя. Але, ось, уже на третьому курсі, викладачі стали набагато лояльнішими, і їй було набагато легше. Вони помітили старанну студентку, і зробили пропозицію: вступити після ПТУ на заочне відділення харчового інституту. Це давало змогу надалі стати технологом. Вчитися їй подобалося, вона із задоволенням ухвалила це рішення. Досі вона ні з ким не зустрічалася. І ось якось до неї підійшов хлопець:

високий, красивий, молодий, солідний і з достатком. Його батько влаштував у дуже гарну компанію після закінчення престижного університету. Він був дуже комунікабельним, саме тому було видно, що він матиме гарне кар’єрне зростання. Батьки хлопця нагадали про те, що йому потрібна сім’я і вони хочуть збагатити онуків поки що можуть. Сказане рідними йому закон. Він почав шукати собі гідну наречену. Пошуки не були виправдані, всі дівчата були однаковими претензіями: говорили про якусь рівноправність, розподіл обов’язків, а розмов про дітей взагалі не було. І ось він підійшов до Ані, вона виявилася зручним варіантом, була зовсім не такою, як усі. Після недовгих стосунків, вони досить швидко зіграли весілля. Чоловік наполіг на тому, щоб вона пішла з університету та наро дила йому дітей. Ані залишалося вчитися всього рік, вона не хотіла kидати інститут, але слово чоловіка-закон. Та ще й він помітив: “Ти не вчишся в МДУ чи МДІМВ, щоб так страж дати через навчання. Це лише твій занюханий інститут.” Вона забрала свої документи з інституту, і попросила, щоб її відрахування було “за власним бажанням”, адже тоді вона могла б повернутися до університету пізніше, коли дитина підросте.

І ось, після першого, майже одразу ж наро дився другий, а потім і свекруха захво ріла. Їй доводиться доводилося її доглядати. Минули роки, повертатися до університету вже було безrлуздо. Вона була дуже гарною господаркою: ні на що не сkаржилася, не просила про допомогу, не нила, а діти завжди були акуратними та добре нагодованими, і, до речі, досить розвиненими. Ну ось був один мінус: чоловік соромився брати Аню кудись із собою. Весь час залишав удома, казав, що їй там не буде цікаво. Спочатку вона не звертала на це жодної уваги, але в один день вона все ж таки запитала: -Антон, чому ти так говориш? Чому ти не хочеш мене нікуди з собою брати та й затикаєш за столом, коли ми з друзями… -Ань, розумієш … Я боюся. Бо юся, що ти ляпнеш чогось зайвого -Чому ти так думаєш? Хіба колись таке було? -Не було, але може статися. Хіба я застрахований від цього А мені ще червоніти за тебе. -З чого це раптом? -А З того, що всі мої друзі і я освічені, а ти ні. Мало, що почуєш від петеушниці.