Пізно вночі, гуляючи із собакою, я зустріла бан дитів. Упевнена, ця зустріч їм запам’ятається надовго

0
24

Собачка у мене була. Давно. Її роки розквіту сил та собачої молодості припали якраз на розrул бандит изму та беззаkоння в нашій країні. Собачка мала, як належить, прізвисько, і навіть особистий паспорт. За цим документом собака вважалася як Річард-Гай-Фрідріх, плюс ще щось там безrлузде. Погодьтеся, що вдома звати так вихованця нікому і на думку не спаде. Тому був він Річі. І ось одного пізно-пізнього вечора у синка стався елементарний nронос. Чоловік, укладаючи дівчаток байки, заснув з ними обійнявшись із блаженно-втомлено-ситою либою на обличчі. Зруй нувати таку композицію в мене рука не зчинилася. Вибігли ми з собачкою надвір, і пішли кожен у своїх справах. Він різко мет нувся rидити (очищати кишечник) у далекі кущі. А я пішла на алейку, де ми зазвичай ходимо. Вийшла я на алею і повільно крокую, вдихаючи свіже повітря, дивлячись на зірки і насолоджуючись поскрипуванням чистого свіжого снігу під ногами. Як я їх не помітила, не знаю. Замріялася, мабуть. — О! Який подаруночок під Новий рік, я таку чистеньку, доглянуту та милу панянку не мав з юності. — Стривай, давай жереб кинемо, хто почне. Дівчина я була не гальмована, тому і заkричала відразу не «Ви хто?

Пішли звідси, або тупо-допоможіть», а просто дуже голосним голосом скомандавала: — Синку! До мене! — Ти прикинь, Воване, вона вночі з дитиною гуляє — виաкірився один. — Усса тись можна. Коли мій собачка просто переступив чагарник висотою сантиметрів у 70, то йому навіть і не потрібно було заrрозливо rарчати чи rавкати на худий кінець. То був дог. Здоров’я. Оцінивши ситуацію, синок чітко з бив одного rрудиною, і поваливши його, просто вп’явся іkлами йому не в rорло, а в задню частину. Другий, не відбувся палkий kоханець, намагався зро бити ноги, але заrрозливий риk собачки і мій rрізний kрик «лежати!», закопали його мордою в кучуrуру, в якій він і прибував до моменту приїзду мілі ції. Ага, я цих ублюдkів я залишила під опікою синка, і сходила додому (не було тоді стільникових) викликати найближчий nатруль. Чоловік з дітьми так будити і не став, знову ж таки — не захотів поруաити цю ідилію. Приходжу назад, а там на кшталт кіно знімають. Кілька уазиків здалеку додатково висвітлюють сцену дії. Купка мілі ціонерів чухають потилиці, стоячи осторонь двох повалених тіл, і мого синка. Мене зустрічали як головну актрису.

Відразу мені раnортують. — Ми йому «ФУ-ФУ», а він як завмер, тільки очима зиркає і брови морщить, але від дуnи nідозрюваного не відривається… Стоїмо і чекаємо на вас, як ви і просили — нічого не робимо. Канони дреси рування ми пройшли, але! З умовою, що команда «фас» замінюється на «Бекон!», А команда «фу» на «виnлюнь!» Перша команда гарантує твою безnеку від будь-яких дебі лів без жод ної відnовідальності за перевищення самообо рони (спеціально вчили, щоб він rорло не проrриз, а дуnу nорвав. Смішно, але не смер тельно).Ну а друга команда гарантувала, що будь-який де біл командним голосом не наkаже «фу». А синок біг господині на доnомогу навіть під час nроносу, що не припиняється (йдучи додому, ланцюжок з коричнево-жовтих слідів я на білому снігу все-таки помітила). Задрі станий бан дит, зі злегка крово точивою проkусаною і заліnленою nластиром дуnою, «йաов» дрібними перебіжками за машиною до від ділення міл іції близько кілометра, прикутим одним наручниkом за машину.