– Ти без мене жити не зможеш! — з досадою крикнув Віталій, натякаючи на нібито неробство та марнотратство Наталії. Вона незворушно попивала чай на кухні, не звертаючи уваги на його істерику і відповідаючи на його звинувачення уїдливими зауваженнями про купівлю нових еклерів, тим самим демонструючи свою байдужість. Коли Віталій заявив про намір піти, дружина зневажливо сказала йому, щоб він залишив ключі на тумбочці. Виснажена нещодавньою роботою, Наталя шукала спокою.
Вона не розуміла, чому Віталій принижує її роботу вдома. Виплеснувши всю агресію на дружину, Віталій вирушив до батьків. Там мати балувала його, а батько звітував його за неправильні уявлення про обов’язки Наталії та ставлення сина до її старань. Батько Віталія, роздратований лінощами сина, наголосив на потребі допомоги на фермі діда. Віталій, відчуваючи нерозуміння батьків до його «проблеми», накричав на них, нарікаючи на їх егоїзм.
Вже за кілька десятків хвилин, зрозумівши, що життя з батьками може виявитися складнішим, ніж із Наталією, Віталій вирішив повернутися додому. На його подив, на той момент Наталя вже змінила замки. Коли Віталій постукав, вона холодно віддала йому його речі, не пустивши його до будинку, і сказала, що не запрошувала його назад. Поспішне рішення Віталія про від’їзд мало свої наслідки, і він почав розмірковувати про те, як йому бути далі. Можливо, варіант переїхати до дідуся не такий вже й поганий?!