Вийшовши на пенсію, я нарешті здійснила свою дитячу мрію – завела кошеня та цуценя. Раніше мій напружений спосіб життя не дозволяв мати домашніх вихованців, та й не хотілося навантажувати дітей, які проживали зі мною, додатковими обов’язками. Тепер, коли я сама розпоряджаюся своїм часом, спілкування з собакою та кішкою допомагає мені залишатися активною. Мої діти, які вже давно вступили у доросле життя і обзавелися власними сім’ями, почали відвідувати мене рідше. Моя дочка
Ганна, її чоловік та їхні діти спочатку жили в однокімнатній квартирі моєї мами. Незважаючи на тісноту, так було краще, ніж винаймати квартиру. Я планувала з часом здати її і дала зрозуміти, що їм час уже знайти своє житло. Проте йшли роки, а моя дочка не обзавелася будинком, лише продовжувала збільшувати свою сім’ю. Ситуація змусила мене нагадати їй про нашу угоду. У результаті я продала мамину квартиру, направивши виручені гроші на допомогу дітям з житлом.
Ганна з чоловіком взяли іпотеку на однушку. Син, більш передбачливий і підготовлений до життя, купив просторішу квартиру без моєї фінансової допомоги. Коли подруги та родичі стали критикувати мене за те, що я витрачаю значні кошти на своїх вихованців, тоді як моя дочка бореться з виплатами по іпотеці, я була тверда у своїй позиції. Я завжди мріяла мати свійських тварин і вважаю, що маю забезпечувати їх належним чином. Якщо є можливість, я допомагаю онукам, але вважаю, що саме дочка відповідає за свою сім’ю. Син же якось справляється без мене…