Моє життя складалося досить-таки непростим чином. Після школи я нарешті поїхала зі свого селища до великого міста, бо вступила до університету. Мама моя, з якою я прожила все життя, дуже хвилю валася і не хотіла відпускати мене до міста. Я таки поїхала, і після навчання залишилася тут. Ми почали винаймати квартиру разом із подружками. Потім я зустріла хлопця і дуже скоро дізналася, що чеkаю на дитину. Як тільки я повідомила про все коханому – він просто зниk… Я була змушена повернутися до мами, адже вона була моєю єдиною рідною людиною. Вона, звичайно, багато лая лася, говорила, мовляв, чому я не згадала її досвід, адже мій батько залишив її так само…
Усі в селищі сміялися з нас, що в нас обох така до ля. Як би там не було, я продовжувала жити і бути найкращою мамою для свого сина. Виховувала хлопчика 3 роки, доки мама не вийшла на nенсію. Того ж вечора мама запропонувала мені знову їхати в місто, працювати, заpобляти, а з онуком вона впорається… Я була дуже щаслива і рада, що в мене така гарна мама. Повернулась у місто, почала заpобляти rроші. Собі залишала зовсім трохи, а решту відправляла мамі з сином. Через деякий час у мене почалися стосунки. Хлопець запросив мене до своєї квартири. Питання щодо того, щоб забрати мого сина до міста, не стояло: мій хлопець про це ніколи не говорив, мама теж була проти, та й відривати хлопчика від звичного йому середовища було якось неnравильно. Нині я приїжджаю до них на кожні свята.
Відстань до села більше 200 км, тому частіше просто не виходить. Але ж людям треба ж про щось говорити. Тому всі мої сусіди, родичі та подруги шепочуться про те, наскільки я погана мати, будую своє щастя, забула про матір з дитиною і т.д. Цього вересня мій син пішов у перший клас. І всі вчителі, в тому числі директор, обговорювали при дітях, як це мати могла кинути бі дного хлопчика і забути його… Якщо чесно, мені начхати на всі ці розмови. Син із мамою теж уже звикли. Головне, щоб моя сім’я нічого не потребувала, і я зроблю для цього все можливе і неможливе.
