Ольга готувала вечерю, коли у двері подзвонили. Вона вимкнула плиту і пішла відчиняти двері. На порозі стояв Василь, син сусідки Марини. Він зі сльо зами на очах спитав, чи не бачила тітка Ольга його матір. Ольга його заспокоїла і сказала, що, можливо, машина зламалася і його батьки затримуються, але вони скоро повернуться. Вона запросила Василя в будинок і почала обдзвонювати всіх спільних знайомих із його батьками. Через кілька хвилин вона вже дізналася поrані звістки. Батьки Василя, Марина та Вадим… Сусідів навпроти Ольга зустріла, коли вони лише переїхали. У нових сусідів, Вадима та Марини, було 4 дітей.
Якось увечері Марина прийшла з тортом у руках, і так почалася їхня дружба. Їхні діти теж дуже швидко знаходили спільну мову із сусідами, іноді, коли Марина з чоловіком їхали в гості до літніх батьків, Ольга наглядала за хлопцями. Дітей у Ольги не було, і вона дуже полюбила дітей Марини, які, незважаючи на свій вік, були досить слухняними. Дізнавшись, жахливі новини від чоловіка, Ольга сіла в коридорі схиливши голову, навіть не відчуваючи, як по щоках течуть сльози. Дзвінок розбудив її. Це був її чоловік Сашко, який спитав, що принести. Ольга розповіла йому все.
Сашко заспокоїв її, сказавши, що вони зараз потрібні дітям. Ольга та Саша того дня серйозно поговорили з дітьми, розповіли їм усю правду та запропонували стати опікунами для них, а чи стануть вони батьками чи ні – вирішувати було діткам. Бо інших родичів вони не мали. Діти одноголосно погодилися. Минуло два роки. Були дуже важкі часи, але їхня дружна сім’я зуміла їх подолати. Василь став для всіх незамінним помічником. Іноді Оля навіть просила його піти погуляти з хлопцями і пишалася вже підрослим Василем. А через півтора роки у Ольги та Сашка народилася своя дитина. Всі вони були дуже щасливі цьому, ні про які ревнощі і різницю між дітьми і не йшлося.