З чоловіком Андрієм ми знайомі ще зі шкільної лави. Стали зустрічатися в одинадцятому класі, але одружуватися не поспішали. Андрій вважав, що спочатку треба стати на ноги і лише потім заводити сім’ю. Ми закінчили школу, вступили до університету, а потім і стали працювати за професією. Андрій займався програмуванням, а я працювала журналісткою. Батько Андрія пішов із сім’ї, коли він ще маленьким був. Але дитину свою він не кидав, завжди допомагав грошима, та й часто приїжджав. Мати Андрія недовго сумувала, вона почала зустрічатися з одруженим чоловіком, від нього і заваrітніла дівчинкою. Чоловік свою сім’ю кидати не хотів, тому заявив, що до дитини стосунку не матиме.
Коли в Андрія з’явилася сестра, йому довелося влаштуватися на роботу, щоб мати якісь гроші. Свекруха ніколи в житті не працювала, тільки любила витрачати гроші. Її донька, Світлана, була вилитою матір’ю. У свої 17 років вона виглядала старшою за мене. Дівчинка навіть встигла накачати собі губи. Їй подобалося прогулювати школу і тусуватися з незрозумілими людьми. Андрій платив їй за навчання, хотів, щоб його сестра набралася розуму – але цього не сталося. Коли Андрію було 15 років, його рідний батько ոомер, залишивши синові 3-кімнатну квартиру в центрі. Його мати здавала квартиру, і за ці гроші вони жили.
Але коли ми вирішили побратися, то Андрій попередив квартирантів, що їм треба з’їжджати. Свекруха озвіріла, почала загрожувати рідному синові, що так вона це не залишить. Хоча квартира повністю належала Андрієві, вона не мала на неї жодних прав. Свекруха образилася, почала дзвонити мені щодня, щоб поскандалити. Вона звинувачувала мене, що її син змінився завдяки мені. Став холодним та розважливим; а мені здається, що Андрій просто порозумнішав. Світлана — доросла дівчина, нехай працює, а мати — нестара, навіть ще не на пенсії, теж може працювати для своїх забаганок.