Я вийшла заміж три роки тому. З моїм чоловіком ми були знайомі давно, але я не знала про його почуття. Я дуже здивувалася. Ми почали зустрічатись. Потім я покохала його. Він дуже хороша людина, доглядає мене, дуже уважний до мене. За місяць до весілля він запропонував жити разом, і я погодилася. Так у нас буде можливість краще пізнати одне одного. У нас все було добре, але молодша сестра чоловіка не давала нам спокою, вона завжди була з нами. Це стало мене дра тувати. Я думала, що після весілля вона зрозуміє, але я помилялася: золовка приходила щодня, іноді ночувала у нас.
Ніколи з собою не приносила своїх речей: то піжаму випрошувала, то спідню білизну. За кілька днів я помітила, що мої речі стали пропадати – косметика, прикраси. У мене були підозри і незабаром вони підтвердилися. Я була на кухні, почула шарудіння у вітальні. Я тихо підійшла і побачила, що золовка копається у моїй сумці. Я спитала, що вона шукає, у відповідь вона сказала, що її колечко впало, і їй здалося, що прямо в мою сумку. Я взяла мою сумку, сама подивилася: там не було жодного кільця. Коли вона пішла у ванну, щоб прийняти душ, я вирішила заглянути в її сумку — і від побаченого я втратила мову.
Там було купу моїх речей: мої сережки, косметика, моя нова білизна. Я покликала чоловіка та показала йому все це. Він був у աоці. Коли золовка вийшла з ванної, чоловік спитав її, чому вона взяла мої речі. Вона відповіла, що хотіла rаньбити, а потім повернути. Золовка почала kричати на мене, мовляв, у мене немає права брати її речі, копатися в її сумці. Ось такого я не чекала. Тобто їй можна, а мені — ні? Увечері мені зателефонувала свекруха, і замість того, щоб перепросити, вона стала мене звітувати; мовляв, налаштовую брата проти сестри, що я жадібна, невихована. З того часу я з ними не спілкуюся, чоловік на моєму боці.