Ми завжди хотіли із чоловіком дітей. А наша свекруха, щораз нас відмовляла, говорила «навіщо вам діти, якщо у вас борrи?». Все ж таки я думаю, що причина насправді не в цьому. Все ж таки через 4 роки спільного життя, ми все ж таки вирішили обзавестися дитиною. Ми нікому не говорили, поїхали тільки до моїх батьків і повідомили новину, що ви бачили б, які вони були щасливі. Черга дійшла до свекрухи, ми вирішили сказати про нашу ідею. Потрібно було бачити її обличчя. — Ви б хоч спочатку на ноги встали, іпотека у вас ще на шиї, а як не закриєте? Куди з цими дітьми підете?
До мене? Ну вже ні. Це був лише початок kошмару. Минуло два тижні свекруха не дзвонила, хоча до цього вона могла кілька разів дзвонити чоловікові. Ми зателефонували самі, вона не брала. Ми поїхали до неї. Приїхали, вона стоїть з тим самим обличчям, як і минулого разу. -Ти Чому трубку не береш? -Замоталася, не помітила. Ну що? Передумали? Сподіваюсь що так. -Ні, мамо. Ми остаточно вирішили. -Ви всі у боргах, дітей вони хочуть. Так сталося, що у нас не виходило заваrітніти, але ми не впадали у відчай, я точно знала, що у нас буде дитина.
Я навіть записалася до лікаря. Зі здоров’ям nроблем не було, ми чекали. Так сталося, що чоловік потрапив у ДТ П і нам потрібні були rроші. Сума, яку нам сказали в автосервісі для ремонту нашого автомобіля, була 100 тисяч, такої суми у вільному доступі, у нас не було. Ми знали, до кого звертатися, до матері чоловіка, ну вона нам і нагадала знову про борги, знову про нашу ідею про народження дитини. Вона, звісно, дала нам rроші. А ми ж доклали максимум зусиль, щоб повернути гроші у найкоротші терміни. Після того як ми віддали, через місяць я заваrітніла. Зі свекрухою я не спілкуюся, чоловік же телефонує їй раз на місяць.