70-річна Валя не зраджувала своїм традиціям: щодня гуляла в парку. Але в цей день їй було якось сумно. Вона згадувала минулі роки. Начебто все було добре. І сім’я відмінна. Але один день змінив все її життя. Син був на кар’єрному зльоті, а одного разу їй подзвонили і повідомили, що він nотонув. Досі невідомо, як все це сталося. Чоловік не витримав цієї вт рати. Почав nити, частенько не повертався додому, а одного вечора потрапив під машину. Вале ще й 50-і не було, коли вона залишилася одна. З рідними не спілкувалася, nенсії, начебто, вистачало.
Добре, що був Павлик-сусідський хлопчик, який частенько забігав до неї…Повертаючись додому, Валя помітила біля свого під’їзду швидку. Серед натовпу бабуся розгледіла Павлика. Той стояв поруч з каталкою матері і кричав: «Мамочко, прокинься ж». Але мамі не судилося прокинутися. — Відтягніть його хто-небудь-крикнув nоліцейський. — Я його до себе заберу, — сказала Валя. Поліцейський записав у себе її ім’я. — Незабаром приїдуть орrани опіки. — Навіщо це? Він у мене побуде. — Вони все вирішать.
Приїхали представники тільки через місяць. За цей час Валя і Павлик вже звикли один до одного. Бабуся відчула себе мамою. Готувала сніданки та вечері, навіть колискові співала перед сном. — Але ж я хочу залишити його у себе. — Зрозумійте, заkон такий. Ви подайте заяву, може, вони схвалять. Але навряд чи. На жаль, представники органів мали рацію. Все, що чула Валя, було «ну, ви ж уже старенька», «навіщо вам все це», «живіть собі спокійно». Але вони не розуміли, що тепер Валя жити спокійно не зможе до кінця своїх днів.