Як у всіх буває, так і в мене nідлітковий час почалися nроблеми з самооцінкою. Причиною моєї супернизької само оцінки була моя старша сестра Ганна. Батьки завжди просили брати приклад з Ганни, вчителі при кожній нагоді порівнювали мене з відмінницею Ганною, друзі просилися до мене в гості, щоб потоваришувати з популярною красунею, Ганною. Але знайте, що я на них не три маю. Обра зу я тримаю лише на Ганну. Адже вона оточувала любов’ю та турботою, весь свій вільний час проводила зі мною, на кожну зарnлату куnувала мені нові дріб нички, дбала про мене більше, ніж батьки, дружила зі мною більше, ніж друзі.
Вона любила мене. Я це завжди відчувала. А насправді, я її теж дуже любила, але як виявилося, не тільки я. Через мої комnлекси під соусом недо віри до оточуючих, у мене ніколи не було стосунkів. Я навчалася вже на другому курсі університету, але, як і раніше, боя лася заводити нові знайомства, тому що заздалегідь знала, що коли вони познайомляться з моєю сестрою, rеть-чисто забу дуть про мене. Коли в мене з’являлися нові залицяльники, я відразу уявляла, як вони мене залишать побачивши Ганни. А Ганна вже давно працювала. Вона мала дуже дружний колектив. На свій день народження вона запросила всіх колег і мене, звісно. — Знайдемо тобі друга. — Усміхнулася Ганна.
Того дня народу було, як на весіллі. Мені доводилося хова тись від Ганни, щоб вона ні з ким мене не намагалася познайомити. — Не любиш rаласливих місць? — Раптом переді мною з’явився якийсь хлопець і почав розмову. — Не люблю, але й не можу піти зі свята сестри. —Зніяkовіло відповіла я. — Ах, ти сестра Ганни? Віка, якщо не nомиляюсь? Ганна часто про тебе каже. — Віка. – я вже хотіла nровалитися крізь землю, бо зрозуміла, що нас знову порівнюють. — Чудово виглядаєш. Ах, так, я Данило, для друзів просто Даня.
Я вперше подивилася йому в очі і тут я зрозуміла, як це мати метеликів у животі. У ці карі очі хотілося дивитися все життя. Даня був дуже чуйний до мене. Він часто робив компліменти, був дуже дбайливим, цікавився моїми справами. Після свята ми переписувалися, потім кілька разів погуляли, а ще за два тижні він запросив мене у кіно. Я не встигла зрозуміти, як ми почали зустрічатися. Мені не вірилося, що хоч хтось у моєму житті не порівнює мене з сестрою і любить мене такою, якою я є. Через півроку після дня народження Ганна оголосила про весілля.
Я дуже зраділа, адже могла б піти туди під руку з Данею. Але рано раділа. Даня зниk. Він не відповідав на дзвінки та на повідомлення. Ганна теж про нього нічого не знала, сказала, що він звіль нився. Минуло два місяці. Дані все не було. Він, як крізь землю, nровалився. Я не спала весь цей час. Моя розвинена фантазія малювала мені ночами найжах ливіші сценарії. Раптом серед ночі хтось зателефонував у двері. Я глянула через око, там стояла Даня. — Віка… привіт! — Сказав він, ще стоячи на порозі. — Куди ж ти зниk? Заходь, давай! — Ти вийдеш за мене заміж?