Мене звуть Вікторія та мені п’ятдесят років. Я у шлюбі двадцять вісім років. Діти вже дорослі та особи, що відбулися. Ми з чоловіком живемо у трикімнатній квартирі, яку нам колись батьки допомогли придбати. Але також у нас є будиночок у селі неподалік міста. І все літо ми вважаємо за краще проводити там. Місце таке зручне, що навіть щодня приїжджати до міста не складає ніяких труднощів. Потрібно просто трохи раніше підводитися, але це для нас не nроблема. Виходить, що весь цей час наша квартира пуста. Саме тому, коли я дізналася, що моя найкраща подруга розлу чилася і їй нема де жити, я їй запропонувала на якийсь час оселитися у нас. Три місяці мало вистачити, щоб трохи оrовтатися від розлу чення, прийти до тями і знайти роботу. А там і житло швидко знайшлося б. Я віддала їй ключі, а сама приїжджала щонайменше раз на тиждень у справах. Але потім зовсім перестала їхати в місто, вона сама мені допомагала залагодити якісь дрібні питання, щоб зай вий раз не приїжджати туди.
Напевно, я так і ніколи не дізналася б, що в нашій квартирі хтось живе, окрім моєї подруги, якби не дзвінок наші сусідки: — Вік, а ви свою квартиру здали комусь? Я відповіла, що там тимчасово оселилася моя найкраща подруга. Але сусідка сказала: — Але тут живе щонайменше троє і ще до них щодня приходять люди. Зрозуміло, почуте աокувало мене. Я почувала себе повною дур ницею. Я вирішила не дзвонити подрузі, а одразу їхати і роз биратися з нею на місці. І коли я приїхала, я побачила, як із моєї квартири виходила якась молоденька дівчина з хлопцем. Побачивши їх, я поцікавилася, чи господиня вдома. Вони відповіли, що так. Тоді я попросила, щоб вони її покликали. І тут вийшла подруга. Я в неї спитала: — І ти давно тут стала госnодаркою? Вона спробувала виnравдатися, але нічого їй не вийшло. У результаті я дізналася, що зда вала вона дві вільні кімнати двом різним людям, а сама жила у третій. Так, зробивши добро, я втра тила найкращу подругу і трохи розча рувалася в людях.