Я ніколи не любила тварин, мені не подобалася їхня шерсть, можливі хвороби та непередбачуваність. Моя сім’я розділяла цю думку, на відміну від сім’ї чоловіка, де тварини були невід’ємною частиною його дитинства : собаки, кішки і навіть кролик. На початку наших відносин він висловив бажання завести домашню тварину, запропонувавши завести кішку, але я рішуче відмовилася , пославшись на свої побоювання, особливо у зв’язку з появою дитини. Я вважала, що тварини та діти не повинні співіснувати з міркувань безпеки.
Незважаючи на це, мій чоловік, розчарувавшись, попросив хом’ячка, але я відчувала, що він хоче завести вихованця для себе, а не для нашої майбутньої дитини. Після народження дитини він несподівано приніс додому кішку, зовсім не зважаючи на мої заперечення. Він навіть дав їй ім’я та оформив документи – явно обдумане рішення. Кішка, Мурка, мене лякала. Я боялася за безпеку своєї дитини , ніколи не залишала її без нагляду і постійно була пильна. Постійна присутність Мурки та її пильний погляд на мою дочку посилювали мій дискомфорт. В один із стомлюючих днів я випадково задрімала, забувши про чайник на плиті.
Це могло б призвести до катастрофи, але Мурка, зрозумівши, що я сплю, наполегливо намагалася мене розбудити, нявкаючи, дряпаючись і зрештою кусаючись. Її дії врятували нас від можливої пожежі. Цей випадок змінив мій світогляд. Я з вдячністю визнала захисні інстинкти Мурки по відношенню до моєї дочки, бачачи в ній скоріше захисника, ніж загрозу. Я почала дбати про Мурку, купувати їй якісний корм і цінувати її присутність. Вона прив’язалася до моєї дочки, навіть грайливо крала для неї цукерки. Мурка, яка колись була джерелом занепокоєння, стала улюбленим та цінним членом нашої родини.