У 25 років я несподівано стала матір’ю, вступивши у шлюб, у якому не було свята та стабільності.Ми з чоловіком, непідготовлені та фінансово напружені, винаймали квартиру, поки наша родина росла. Він витрачав свій заробіток, залишаючи мене жонглювати боргами та обов’язками, поки він накопичував кредити, які ніколи не збирався виплачувати.
Наш союз, нестійкий і затьмарений його безвідповідальність, зрештою розпався. Я вирішила не подавати на аліменти, знаючи, що його внесок буде несуттєвим.
Ми з дочкою знайшли втіху і звичний спосіб життя з моєю матір’ю, віддалившись від чоловіка, який залишився чужим для своєї дитини, вдаючись до легковажності, тоді як ми з головою поринули в життєві проблеми.
Коли моя дочка подорослішала, я відверто розповіла їй про батька, щоб вона знала свій родовід, не приховуючи його недоліків. Її бабуся і дідусь по батьківській лінії, як і раніше, підтримували з нею зв’язок, демонструючи більше надійності, ніж сам її батько.
Однак за іронією долі, коли моя дочка досягла повноліття, батько зажадав від неї аліментів , використовуючи юридичні лазівки, щоб отримати вигоду від її починань.
Тепер, коли я підтримую свою дочку в здобутті освіти, а вона робить кроки до незалежності, я стикаюся з гіркотою життєвої несправедливості і сумніваюся в моральних принципах людини, яка, вважає за потрібне вимагати свою частку від успіхів дівчини, в житті якої вона навіть не брав участі…