Лідія обійняла сплячого чоловіка Остапа, який раптом промимрив ім’я: “Олеся”. Лідія замовкла, перебираючи в думці всіх знайомих Олесь – але жодна з них не здавалася їй ймовірною кандидаткою на роман, враховуючи, що серед них були колега Остапа передпенсійного віку та юна племінниця друга.
У результаті Лідія провела неспокійну ніч, а під ранок відчула нездужання. Коли Остап поцікавився її настроєм, вона спитала його прямо про Олесю. Чоловік одразу ж заспокоїв її, припустивши, що, можливо, це якась уже давно забута постать з його дитинства. Це пояснення, здавалося, заспокоїло дружину, і вони продовжили свій день.
Вони прожили у шлюбі вже 5 років, жили дружно, ділилися мріями та часто міркували про майбутнє, зокрема про народження дітей. Але Остап часто відкладав цю ідею, пропонуючи спочатку провести більше часу разом.
Протягом наступного місяця ім’я “Олеся” кілька разів вилітало з вуст Остапа. І щоразу чоловік відмахувався, списуючи це на якісь підсвідомі чудасії. Але Лідія дратувалася дедалі більше.
Намагаючись остаточно розібратися в ситуації, Лідія зустрілася з сестрою Остапа, яка згадала, що у шкільні роки Остап мав близьку подругу на ім’я Олеся. Він був дуже засмучений, коли Олеся переїхала до іншої країни у старших класах. Золовка Лідії також згадала, що Олеся нещодавно повернулася до їхнього міста, але Остап, схоже, про це не знав.
Ця інформація не заспокоїла, а лише посилила підозри Лідії. Вона спостерігала за поведінкою чоловіка, не помічаючи нічого відверто підозрілого, але все більше дратувалась через цю загадку.Зрештою, напруга закипіла. Під час однієї сварки Лідія заявила про свій намір розлучитися та піти. Остап намагався розрядити обстановку, але Лідія була рішуче налаштована і поїхала до матері.
Того ж вечора, в місцевому кафе, Остап зустрівся з Олесею. Він з уїдливою усмішкою відзначив ефективність їхнього плану, пожартувавши про те, що йому вдалося уникнути реальних проблем з розлученням. Олеся, посміхаючись у відповідь, була рада, що допомогла другові пережити цей поворотний момент у його житті.