У нашому класі навчався хлопець на ім’я Павло. Він був простим учнем, але любив математику. На олімпіадах з цього предмета він часто брав призові місця.
Його мама працювала прибиральницею у нашій школі. Спочатку це стало приводом для глузування серед однокласників, але згодом усі звикли. Павло завжди допомагав матері мити підлогу, чистити стіни та носити воду.
Особливо його недолюблювала вчителька біології – Роза Йосипівна. Вона зверхньо дивилася на багатьох учнів, віддаючи перевагу дітям з багатих сімей. Учні, звичайно, не любили її, і за очі називали Розою-Йосею чи просто Йоською.
Вона при кожній нагоді принижувала Павла. Казала, що нічого путнього з нього не вийде, і в житті він нічого не досягне. Ми всі були свідками, як вона одного разу кинула йому: «Прибиральниця ніколи не стане директором, а дитина директора не опуститься до рівня прибиральниці». Павло намагався не звертати уваги на її образи і пропускав їх повз вуха.
Цього літа ми відзначали 20-річчя від дня закінчення школи. До ресторану зібралися всі однокласники, а також кілька учителів. Прийшла і Роза Йосипівна. На її обличчі побільшало зморшок, але характер залишився тим самим. Вона одразу почала розпитувати всіх, хто чого досяг у житті.
— А ти як, Павлику? Сподіваюся, не пішов у прибиральники? — з глузуванням спитала Йоська.
— Ні, я будую будинки, — спокійно відповів Павло.
— Виходить, ти будівельник? Непогана професія, — продовжувала вона з сарказмом.
— Я не будівельник. Я генеральний директор власної будівельної компанії, – уточнив Павло.
Роза Йосипівна втратила мову. Але ще більше здивувало її, коли Павло запропонував відвезти її додому. Біля виходу на неї чекав розкішний Mercedes люкс-класу з особистим водієм. Йоська кипіла від злості.
Не варто судити людей за їхнім матеріальним та соціальним станом — життя часом підносить несподівані сюрпризи.
А як ви ставитеся до такої позиції вчительки? Чи судите ви людей за їхнім матеріальним становищем?