Незабаром у моєї свекрухи ювілей – 50 років. Звичайно, це особливий день, тож і подарунок хотілося вибрати гідний. Ми з Дімою довго думали, що подарувати його мамі, але ніяк не могли визначитись. У результаті я запропонувала чоловікові запитати у Ольги Іванівни безпосередньо, щоб вона хотіла отримати.
Наступного дня свекруха сама зателефонувала мені.- Таню, ви з Дімочкою могли б купити мені нову пральну машину. Моя стара вже зовсім не справляється, давно час її змінити.Ольга Іванівна ніколи не була скромною і завжди говорила про все, що думає. Але така відвертість мене здивувала. Не можу сказати, що мені не сподобався її вибір – річ потрібна, але ціна виявилася непідйомною.
Я зараз у декретній відпустці, сиджу вдома з нашим півторарічним сином Тимофієм. Чоловік працює юристом у державній адвокатській службі. Нещодавно ми купили новий холодильник і все ще виплачуємо кредит за нього. Фінансова ситуація залишала бажати кращого, і свекруха знала про це.
Ціна гарної пральної машини – близько 20 тисяч гривень, це зарплата чоловіка за місяць. Ми точно не могли собі дозволити такий подарунок.
– Давай виберемо щось інше, – умовляла я Діму.
– Але ж ти сама запропонувала спитати у мами. Тепер треба купувати, — невпевнено відповів він.
Я була категорично проти, тож вирішила сама поговорити з Ольгою Іванівною.
– Може, ви подумаєте? Пральна машина – це надто дорого для нас. Адже ви знаєте, як у нас з грошима, — обережно запропонувала я.
– Не хочете – не купуйте. Я вас не примушую, — образилася свекруха.
Після цієї розмови ми кілька днів не спілкувалися, і вона навіть припинила приходити до онука, хоча до цього частенько забігала.
У день її народження Діма зателефонував та привітав маму, але запрошення на свято ми так і не дочекалися. Через тиждень Ольга Іванівна прийшла до нас у гості на обід, і я вирішила запитати, що сталося, адже це було дивно.
– Мамо, чому ви не покликали нас на день народження? – З образою запитала я.
– У мене були подруги, а я вже сказала їм, який ви маєте подарувати подарунок, — прямо відповіла свекруха. – Не хотіла вас перед ними соромити.
Я, звичайно, розуміла, що вона образилася на нас через те, що ми не виконали її прохання, але не запросити своїх дітей на ювілей? Це було негарно і трохи дивно. Ольга Іванівна поводилася так, ніби нічого не сталося. Може, я справді чогось не розумію?