Ми з чоловіком ніколи не були багатими. Все життя працювали, я на пошті, Ілля на заводі. Намагалися для наших дітей, хотіли, щоб вони мали все потрібне.Син виріс гарною людиною, закінчив університет з червоним дипломом, одружився. Нині у нього троє дітей, і на війну його не забирають, бо він багатодітний тато. Однак йому доводиться тяжко у фінансовому плані. Працює в офісі, платять небагато. Дружина працює в магазині продавцем, але через постійні хвороби дітей вона часто відпрошується з роботи, так що доходи у них теж невеликі. Житла свого немає, винаймають квартиру. Уявляєте, як їм складно.
Ми завжди допомагали Микиті, хоч самі жили скромно. Але у дочки життя склалося інакше. Вона вдало вийшла заміж, її чоловік бізнесмен. Коли почалася війна, вони поїхали до Німеччини, а свої три квартири здають у найм. Я не раз просила Діану дозволити Микиті жити в одній з квартир, але вона відповіла, що може дозволити це лише на умовах оплати оренди.
Рік тому помер мій чоловік. Раптовий інсульт і лікарі не змогли його врятувати. З того часу мені стало дуже важко. Пенсії не вистачає на життя, і допомагати Микиті я вже не в змозі. Але дочка цього не розуміє. Кілька місяців тому я не мала грошей навіть на їжу. Я подзвонила Діані:
– Доню, можеш зайняти мені 500 гривень до пенсії?
– Мамо, я не можу! Ти маєш навчитися розпоряджатися грошима!
– Якими грошима? Я ледве комунальні плачу, та й тарифи ось-ось підвищать!
– Треба правильно витрачати, розподіляти витрати на пріоритети!
Вона почала розповідати мені про фінансову грамотність, але грошей так і не дала. Після цієї розмови я довго плакала і вирішила, що більше ніколи не буду в неї нічого просити. Вона ніколи не працювала, а матері не помагає. Мені дуже гірко, що я виростила таку дочку.
Якийсь час ми не спілкувалися. Але нещодавно Діана приїхала, вирішувала якісь питання з документами. Вона зайшла до мене, але замість вітання відразу почала з докорів:
– Чому ти досі не поставила пам’ятник тату?
– Доню, там стоїть кований хрест. Ти знаєш, скільки коштує пам’ятник? Тисячу доларів щонайменше!
– Хіба тато цього не заслужив? У нього ж були заощадження.
– Я віддала ці гроші Микиті, ти ж знаєш, як йому важко.
– Ти не мала права так чинити. Ти мала хоча б порадитися. Хіба тобі не соромно за стан могили?
– Я ледве зводжу кінці з кінцями! Я не маю таких грошей!
– І ще одне, не надумай залишити квартиру Микиті! Це несправедливо! Я буду судитися!
– Але ж у тебе все є! Навіщо тобі ця хрущовка?
– Тому що це справедливо! Я теж твоя дочка, а ти допомагаєш тільки Микиті!
Ми знову посварилися. Я не розумію, як вона може бути такою. Хіба вона не розуміє, що треба допомагати іншим? Що мені робити? Як помиритися з Діаною?