Олена повернулася додому з продуктами та листами, один з яких був помилково адресований її чоловікові Олегу. Відправник листа був незнайомий, але одержувач збігався з ім’ям Олега, хоча адреса була вказана не зовсім правильно. Заінтригована Олена вирішила наступного дня віднести листа до сусіднього будинку. Але хлопчик повідомив їй, що лист вже повернули, бо адресати – Поліщуки – давно померли. Рухаючись цікавістю, Олена розкрила лист. Він виявився від літньої жінки Марії Денисівни, яка помилково вважала, що її син ще живий.
У душевному листі висловлювалася туга матері щодо примирення з розлученим сином Олегом. Зміст листа глибоко зворушив Олену, адже і вона, і Олег втратили своїх батьків. Олег, згадавши свої складні стосунки з матір’ю, запропонував з’їздити до Марії Денисівни, представивши себе її давно втраченим сином. Приїхавши в гості, вони були гостинно зустрінуті Марією Денисівною,
яка через погіршення зору вважала Олега своїм сином. Вони провели час разом, подарувавши літній жінці втіху та підтримку. Виїжджаючи, вони залишили у сусідки Зіни провізію та трохи грошей. Олена зізналася у всьому Зіні, яка була зворушена їхньою добротою. Хоча Марина Денисівна вже відчувала, що Олег не її син, їхній візит знову запалив тепло в її серці, дав їй надію та привід, щоб жити.