Нещодавно під час прогулянки я зустрілася із подругою. Їй нещодавно виповнилося 40 років, у неї дворічна дитина. Незважаючи на вік, вона виглядає неймовірно молодою, швидше, на 33 роки. Пізніше материнство стало для подруги непростим випробуванням, тим більше, що у неї були проблеми зі здоров’ям, через які вона думала, що не зможе мати дітей. Коли вона дізналася-таки, що вагітна, вони з чоловіком, якому вже за 50, вирішили залишити дитину, порахувавши її благословенням.
Більшість батьківських обов’язків подруга бере на себе. У 40 років їй важко встигати за своїм активним малюком, а її чоловік усіма способами намагається уникати відповідальності та своїх батьківських зобов’язань. Після нашої розмови я зрозуміла, що пізнє материнство може бути не таким уже радісним, як здається, як показують у кіно. Фізичні та емоційні навантаження можуть бути дуже важкими, до того ж виникає питання, чи вони доживуть до того часу, коли побачать своїх онуків. Є й соціальний аспект: їхня дитина може зіткнутися з глузуванням у школі за те, що у нього батьки “віку бабусі та дідуся”.
Я вважаю, що краще заводити дітей до 30 років, щоб уникнути вищезазначених проблем. Молоді батьки, як правило, енергійніші і мають більше сил, щоб займатися своєю дитиною, а пізніше і онуками. Крім того, після народження дітей завжди можна продовжити будувати свою кар’єру, тому діти кар’єрі, я вважаю, не перешкода. Пізніше народження дітей, можливо, має свої радості, але воно пов’язане з низкою труднощів, які буває складно подолати.