Після 20 років терпіння алкоголізму чоловіка я подала на розлучення. Моя свекруха розлютилася, стверджуючи, що я кидаю її сина, коли йому найбільше потрібна моя підтримка. Мій власний син переїхав до моєї матері, а мій колишній чоловік – до своєї. За рік я знову вийшла заміж. Моя нова свекруха , яка теж була в розлученні через алкоголізм колишнього чоловіка, підтримала мене і моє рішення. Незабаром вона померла від серцевого нападу, залишивши по собі дві квартири.
На мого нового чоловіка Сашка давили його дорослий син Андрій та його колишня дружина, щоб він віддав одну квартиру Андрію. Сашко відмовився, заявивши, що Андрій має сам відповідати за своє життя. Розлютившись, Андрій розгромив нашу машину. Сашко вирішив не переписувати квартиру на нього, сказавши мені, що оформив документи на обидві квартири на моє ім’я, щоб колишня дружина та син остаточно від нього відстали. Тепер я запитую себе:
це акт кохання, поваги чи просто спосіб уникнути сімейних розборок? Цей досвід підтверджує мою переконаність у тому, що ми всі вільні люди, які не мають вродженого обов’язку перед сім’єю. Іноді потрібна складна сімейна динаміка, щоб прояснити, що ми винні або не винні тим, хто пов’язаний з нами кровними або шлюбними узами.