Я не бачила свою сестру десять років. У дитинстві ми були близькі, ділилися секретами та захищали один одного. У 18 років сестра переїхала до Німеччини до коледжу, і ми втратили зв’язок. Коли у 21 рік вона вийшла заміж, я не змогла бути на весіллі через фінансові труднощі. Тепер, у 23 роки, я з нетерпінням чекала на її приїзд, цікавлячись її життям за кордоном. Коли Оксана приїхала, її було не впізнати – блондинка, яку я пам’ятала, замість неї з’явилася брюнетка в елегантному брючному костюмі.
Ми поспілкувалися за філіжанкою кави. Незважаючи на роки, проведені за кордоном, грошей у неї з собою не було, тому платила я. Її екстравагантний вибір кави різко контрастував із моїм простим американо без цукру. Поки ми розмовляли, Оксана критикувала брудні вулиці та нещасні обличчя навколо, не розуміючи, чим люди можуть бути незадоволені. У продуктовому магазині сестра вибирала дорогі товари і посперечалася з касиром через здачу. Саме тоді я зрозуміла,
яка прірва лежить між нами: вона була зовсім не в курсі життя в Україні. Вдома, дізнавшись, що я теж продавщиця, сестра помітно здивувалася, чекаючи чогось “престижнішого”. Її тижневе перебування було нестерпним. Вона постійно принижувала Україну та не розуміла тутешніх реалій. Я проводжала її з полегшенням, з болем усвідомлюючи, що сестра, з якою я виросла, пішла, а на її місце прийшла та, яку я ледве впізнавала, чий типаж ми колись зневажали.