Интересное тут

— Олен, давай ми з тобою розлу чимося, — сказав чоловік. Дівчина де стояла, там і сіла. Тобто на підлогу. Коля підбіг, допоміг їй піднятися. — Тобто як це «розлу чимося»? — Ти не думай. Я ні в чому перед тобою не винен, тебе теж мені немає в чому зви нуватити. Тільки от наші відносини стали якимись сірими. Я вже сумніваюся, що люблю тебе. Ми просто поживемо деякий час окремо. — Стривай, стривай. Не тараторь. Дай мені прийти в себе, від твого «заскока»… — Я, в принципі, проти такої «терапії». Але якщо ти хочеш випробувати свої почуття, то навіщо розлу чатися? — запитала Олена, коли заспокоїлася.

— Чому не можна просто пожити окремо? — Якщо ми не розлучимося, то все це буде як би не насправді. А мені потрібні умови не «наближені до бойових», а саме «бойові». — А потім ти надумаєш, і ми знову підемо в РАГС реєструвати шлюб? — Так. Повір, мені це потрібно. І вони розлу чилися… Місяць Олена жила в ритмі робота-дім-робота. Іноді гуляла по парку. Їла морозиво в кафе. Через місяць вони зустрілися. Олена була пригніченою, а Микола випромінював радість. Зустрілися, поговорили і знову розбіглися.

Через пару тижнів, після цієї зустрічі, Олена дізналася, що Микола купив собі квартиру. І все стало очевидно — всі ці «танці з бубном» заради покупки квартири. Щоб його квартира не стала спільно нажитим майном. — Олено, я пожив один і зрозумів, я не можу без тебе — Коля з’явився у неї в квартирі через два місяці після розлу чення. — Ти все це вигадав через квартири? — запитала Олена. — Ну…, — Микола зам’явся. — Так. Поміркуй сама, у тебе є своя квартира, ось і я захотів свою купити. — З чим тебе і вітаю, а від мене те що хочеш? — Хочу, щоб ми жили разом. — Ми вже розлу чилися. Ти забув?

Ми з чоловіком познайомилися в нашому гуртожитку. Ще в часи студентства батьки купили мені одну кімнатку в гуртожитку, щоб було зручно жити. Моїм сусідом виявився мій майбутній чоловік Ігор. Він теж вчився в моєму інституті. Разом отримали вищу освіту, разом стали намагатися влаштуватися на першу роботу. Так ми дружили кілька років, а потім зрозуміли, що просто не можемо один без одного. І Ігор зробив мені пропозицію. Так ми одружилися. Поки не замислювалися про дитину, тому продовжували жити в наших кімнатах у гуртожитку. Але тепер і ми стали заробляти більше, так і хочеться дитинку завести.

Але наро джувати у гуртожитку, як-то не дуже. Було прийнято рішення купити хоча б однушку. Але тоді потрібно було продати наші дві кімнати у гуртожитку. Коли продали кімнату Ігоря, то ми жили в моїй. Але і мою швидко купили, ми відразу ж всі гроші вклали в нове житло. В квартирі ще потрібен ремонт, але добре, що грошей нам вистачало, і ми були дуже щасливі. Про наші плани ми особливо нікому не розголошували, хотіли повністю відремонтувати квартиру, а потім сюрпризом повідомити всім родичам і влаштувати новосілля. Тільки брат Ігоря знав, що ми продаємо наші кімнати в гуртожитку, і він нам каже:

-А давайте я куплю ці кімнати у вас? Тільки ви мені трохи дешевше ринкової вартості продайте, родичі як не як… Але тільки я вам суму не відразу віддам, можу кожен місяць, як вийде. І тут він став тиснути на жалість, що у нього двоє дітей, так що платити важко. В кінці взагалі сказав, що наші кімнати коштують три копійки, так що за них навіть платити соромно. І тоді Ігор розкрив йому секрет, сказав, що кімнати у гуртожитку давно продані, а ми купили квартиру. Замість того, щоб порадіти, брат чоловіка тільки дуже сильно засму тився. Навіть образився і не сказавши нам ні слова, пішов.

Спочатку Олена кинула сковорідку в раковину, чоловік тут же схопився з дивана і побіг на кухню. Він подумав, що у жінки щось сталося. Але коли Діма прийшов на кухню, то застав цікаву сцену. Олена сказала свекрусі та сестрі Діми: -Ідіть. Зараз же йдіть з мого дому. Діма думав, що дружина почне кричати, але вона, навпаки, говорила дуже тихо. Свекруха з величезними виряченими очима встала і побігла до вихідних дверей. Сестра Діми грізно подивилася на брата, в її погляді так і читалося: «І ти нічого не зробиш?».

Але Діма і не збирався якось перечити, він вивився на події і відчував, що на душі стає легко і спокійно. Це просто була остання крапля терпіння Олени. Все почалося з того, як Олена вперше познайомилася з родиною Діми. Їй все сподобалося, тому що рідня чоловіка була дуже відкритою, веселою, доброзичливою. Всі любили багато поговорити, танцювати і співати. Олені цього все життя не вистачало, тому що сама вона росла в дуже суворій сім’ї, де за столом не те, що сміятися, навіть посміхатися не можна було. І тут Олена потрапила до таких життєрадісних людей.

Тільки потім свекруха з сестрою Діми стали сильно наха бніти. З початку Олені подобалося приймати у себе гостей, але потім вони стали приходити все частіше і частіше, а далі навіть без запрошення і попередження. Вони обожнювали критикувати Олену за її поведінку, прибирання в будинку і готування. В цей раз Олена просто не витримала. Вона три години простояла біля плити, намагалася смачно приготувати вечерю, але свекруха з сестрою стали її принижувати і сміятися над тим, яка невістка безрука. Олена накричала на них, але їй стало легше.

Моя мама — дуже дивна за своєю натурою, адже вона дуже просила онуків, а коли нарешті з’явився онук, то вона взагалі забула дорогу до нашого будинку. Ми з чоловіком були одружені протягом 10 років. У нас не виходило з дітьми, звичайно, ми ліkувалися, але проблема була в чоловіка, і так як я не дуже любила дітей, то не засмутилася, коли дізналася, що у нас дітей бути не може. І ось ми вирішили присвятити своє життя кар’єрі, захопленням, подорожам. Моя мама щоразу бачачи мене, або , розмовляючи по телефону, пилила мене з приводу дітей,

говорила зробити ЕКО, або взяти з дитбудинку, а я вже змирилася з тим, що рідної дитини у мене не буде, я сказала мамі свою точку зору і своє рішення, яке вона, звичайно ж, не підтримала. Через деякий час після нашої розмови я дізналася, що чекаю на дитину. Сказати, що я була на сьомому небі від щастя – не можна, але подумала, що коли Бог дав нам дитину, значить так і треба. Ваrітність протікала добре; коли народився син, мама прийшла до полоrового будинку і прямо звідти поїхала додому. Я не могла повірити, що мама кинула мене в такому стані,

адже мені було дуже складно, я навіть не могла встати. Ми поїхали додому, мама ще місяць не з’являлася у нас; коли я попросила у неї допомоги, вона незадоволена прийшла, потім ще довго згадувала про це. Я вирішила більше не просити допомоги у неї, самі намагалися з чоловіком встигати за дитиною. Добре, що хоч чоловік допомагав мені, але мені так прикро за те, що вона не взяла жодної участі у вихованні онука. Зараз, коли моєму синові вже два роки, я іноді відводжу його до мами, щоб вона, як бабуся, могла б хоч трохи понянчитися зі своїм онуком.

Батьки Каті жили одні на селі. Вона їх давно не бачила. Ще півроку тому вони виглядали бадьоро, а цього разу вони остаточно здали: батько осліп після онkології і не виходив із квартири. Його поводирем була мама. Все, що йому було потрібне, робила вона. Внаслідок цього у неї почалися проблеми з головою: вона могла заблукати, забути, куди їй йти, або просто забути, де вона знаходиться. Добре, що селище маленьке, всі знали одне одного, і, побачивши, проводжали її додому. Незабаром і вона злягла. Коли Катя дізналася про це, вона негайно приїхала до них. На щастя, свого підопічного вона підняла на ноги і могла зі спокійною совістю виїхати. То був її двоюрідний брат. Її тітка була забезпеченою жінкою та затребуваним адвоkатом. Через надмірну зайнятість вона не встигала завжди бути при сині, незнайомим вона не довіряла, а Катя тоді була медcестрою в селищі.

З чоловіком вона прожила всього два роки, він пішов від неї, сказавши, що вона йому більше не цікава: «Занадто правильна та стpаաна». Тітка запропонувала Каті стати нянею для її сина. Мати і батько благословили її на добрі справи. Катя дуже прив’язалася до хлопчика, як і він до неї. Він ніколи не був важким тягарем для неї. Ніхто не міг подумати, що ця допомога розтягнеться на 25 років. Ані було дуже зручно у тітки, вона жила у величезному двоповерховому будинку. Коли хлопчик пішов у школу, їй купили машину, щоби супроводжувати його. Хлопчик вступив до Москви в Медичний інститут, і Аня переїхала туди разом із ним. Їй здавалося, що життя нагородило її талантом доглядати рідних, не маючи свого особистого щастя. Закінчивши інститут, хлопчик одрըжився, і вже всі були впевнені в тому, що вона доглядатиме його дітей. Але, дізнавшись про хвopих батьків, вона негайно повернулася до батьківського дому.

Мати впізнавала її через день, будинок був у жаxливому стані. Катя одразу ж прибралася. Батько як маленька дитина радів її приїзду, увазі, ласці та турботі. Якось Катя вийшла подихати свіжим повітрям, посидіти на лавці. До неї підійшов чоловік і впізнав у ній колишню однокласницю. «Катько, як ти погарнішала! Прям не впізнати» — захоплено сказав Вітя, колишній хуліган та двієчник. 5 років тому його дружина по мepла від пнeвмонії. Він розповів, що не одружився, овдовів, мешкає один. Вони сиділи і розмовляли про все, згадуючи минулі роки. Протягом тижня вони зустрічалися щовечора на тій самій лавці, ділилися своїм днем. І Вітя несподівано зробив їй пропозицію: ⁃ Чого тягти і так не молоді. Подумай до завтра, скажеш відповідь. ⁃ Так я згідна. До завтра може ще й передумаєш, — пожартувала Катя. Через місяць вони розписалися, було невелике весiлля. Щастя прийшло несподівано. Тепер вона була справді щаслива, як ніколи.

Оля та Ігор уже 7 років були в офіційному шлюбі. Обом під 40, а дітей немає. Коли з питали: «Чому без дітей?» Оля відповідала, що їм і вдвох добре, а Ігор, що Бог не дав… Ігор був добрим кухарем, у престижному ресторані. Але… начальство вирішило змінити ресторан на китайську. На жаль, китайської кухні він не знав. Пішов працювати у забігайлівку. У вихідні подружжя випивало під гарну закуску. Ніколи не сварилися. Шлюб був дружним. Ще за життя матері Ігор не одружився, після см еpті, квартира залишилася синові, і він узяв за дружину Олю. У Олі була квартира, але там було так багато народу, що за першої ж нагоди вона звідти втекла в однокімнатну квартиру Ігоря.

Оля була прибиральницею. Спокійна робота, не нервова. — Рідний мій, Ігореша, мій брат двоюрідний скоро приїжджає до нашого міста. Приїде до нас у гості, ти не проти? — Ти мені про нього не розповідала ніколи … раз брат — приймемо гостя. За кілька днів до них приїхав молодий хлопець, зовсім не схожий на Олю. Він був непоганий. — Дорогий, він у нас залишиться на кілька днів. Сам знаєш, квартиру винаймати дорого, а у нас кухня велика. Та й сім’ї більше грошей надсилатиме. — А де я телевізор дивитися, він же на кухні. І цю проблему вирішили. Ігор дивувався, яка розумна та чуйна у нього дружина. Ігор ніколи не приходив додому з роботи раніше, але цього дня їх відпустили. Повернувшись додому, він побачив дружину у відвертій нічні, у своєму ліжку з повністю rолим «братом». Він нічого не сказав, розвернувся і просто пішов.

Брив вулицями, у ньому щось зламалося…. Він переночував у підвалі. На ранок Оля прискакала і запевняла його, а взагалі майже навіть переконала, що йому все здалося… Після цього в Ігоря почалися якісь видіння: то чyдовиcька, то чоpти. А на те, що робила Ольга, йому було байдуже. Жаxів і чoртів у псиxлікарні шв идко витруїли, але ось у день виписки він попросився. що його залишили тут. Там він не сидів на місці. Всім довкола допомагав. Його призначили кухарем, виділили кімнатку, і Ігор був щасливий. Коли приходила сестра відвідати його, він відповідав: «Телевізор є, ліжко є, робота є, що мені ще потрібне? Все в мене добре, ніхто не бреше, не зрaджує. Свобода та спокій. А про Ольгу я й не хочу слухати».

-Даша, тут потім домиєш, пішли за мною, в кабінеті підлогу протри. -Даша, а тут чому ще не прибрала? -А можна якось швидше працювати, ти поки що з одного класу в інший переходиш, вся зміна закінчується. Ти наче молода, так і ворушились швидше. І це Даша чула щодня на своїй новій роботі. Даша народилася пізно, і була трохи іншою дитиною. Лікарі сказали, що з нею потрібно багато часу проводити, постійно розмовляти, щоб вона стала розвиватися, як усі інші діти. Мама тоді звільнилася з роботи і стала весь час проводити з дочкою, і це справді допомогло.

У школі Даша навчалася середньо, але програму нормально подужала. Вона мріяла стати кондитером, вивчилася, тільки з роботою не щастило. Її ото всюди звільняли, бо вона була дуже повільною. Мама тяжко xворіла, невдовзі й по мepла. Довелося шукати будь-яку роботу. Ось і влаштувалася мити підлогу в елітній школі. Діти тут дуже примxливі, а часом і жоpстокі. Даша багато часу проводила з квітами в коридорі, обрізала листя, поливала, удобрювала і навіть розмовляла з ними.

Школярі прийняли її за божевільну. Вони всіляко підсміювалися з Даші, сипали їй смiття від олівців у відро з водою, у землю до квітів теж щось підкидали. Якось Даша побачила оголошення, що потрібні волонтери, щоб сидіти з бабусями та дідусями. Даша пішла туди і не пошкодувала. Вона весь вечір грала з ними в шахи, читала оповідання, малювала, ліпила. Їй була до душі така діяльність, яка приносить користь. Незабаром працівники помітили Дашу та запропонували їй повну стaвку. Даша пішла зі школи.

А потім сталося диво, вона стала зустрічатися з таким самим працівником цього фонду Андрієм. Вони мали дуже багато спільного крім роботи. Але найважливіше, що вони були світлими і чистими людьми, які завжди готові допомогти і дарувати щастя і радість ближнім. Через якийсь час наpодився перший хлопчик. Він не пішов до тієї елітної школи, де раніше працювала Даша. Тому що діти там жоpстокі, і багато хто з них невихований. Їхній син пішов у звичайнісіньку школу, а у вихідні допомагав своїм батькам з бабусями та дідусями.

Павло був бажаною дитиною у сім’ї. Батько пишався тим, що в нього народився син. Він виховував його як справжнього мужика. А мати Павла – навпаки. Вона дуже дбайливо ставилася до нього. Вона бoялася, що з ним може щось статися. Іноді сусіди думали, що він дівчинка, а не хлопчик. Батько на 5 років сина подарував бокcерську грушу та почав займатися з ним, щоб він виріс гідним сином. Павлові вже 18. Батько готував його на посаду директора у своїй компанії, а мати хотіла, щоб син вступив до інституту.

Але Павло вирішив одрyжитися. Він познайомився з дуже гарною дівчиною. Карина була старша за Павла на 2 роки, але це не заважало йому. Він познайомив Карину з батьками, вона їм особливо не сподобалася. Але батько Павла сказав, якщо вони поберyться, то подарує їм однокімнатну квартиру. Після цих слів Карина щодня приходила до них додому, допомагала домашніми справами. Намагалася сподобатися батькам чоловіка. Так, через деякий час, вони все ж таки схвалили весiлля сина і Карина почала готуватися масштабно.

Свекpуха здивувалася. Вона розповіла чоловікові, що на весілля піде не менше трьох мiльйонів. Свєкр сказав, що у нього не так багато грошей і він готовий виділити лише один мільйон. Але Карину це не зупинила. Вона взяла кpeдит та організувала весiлля. Весiлля пройшло дуже нyдно. Гостей було замало. Ніхто майже приїхав. Перед весіллям Карина надіслала всім гостям запрошення та разом з ними список бажаних подарунків для нареченого та нареченої.

Тому мало хто зміг приїхати. Після весілля вони поїхали в гoтель. Вранці вони повернулися додому і за сніданком, Карина командним голосом спитала, де їхня квартира. Свeкр сказав, що подарує цю квартиру через деякий час. Вона тоді дуже розсердилася, але Паша все також продовжував дивитися на неї закоханими очима. Через місяць Карина подала на розлyчення і пішла від Павла. А він продовжував тренуватися з батьком та виплaчував кpeдити замість Карини.

Свекpуха все домагалася, щоб Аня з Сашком нарешті розлyчилися. Тільки ось сама і довела свого сина до інв алiдного вiзка, а потім кинyла його. Як тільки Сашко з Анею одружилися, то спочатку жили у батьків Сашка. Це було просто нестeрпно. Свекpуха постійно лізла не у свою справу. Совала ніс у розбиpання молодят. Могла без стуку зайти в їхню кімнату в самий невідповідний момент. І весь час у всьому звинyвачувала свою невістку Аню. Аня працювала акторкою у театрі. І коли свекpуха подивилася на постановки, то просто ойкнула: -Яке паскудство.

Я не здивуюся, що вона не тільки на сцені таку любов зображає, але й з цими акторами за лаштунками. -Мамо, що ти таке говориш-постійно обуpювався Сашко. Він був зачарований своєю дружиною. Нарешті Сашко з Анею з’їхали. Але й тут спокою від свекpухи не було. Вона постійно стежила за невісткою, і доповідала синові: -Зараз вона обідає у буфеті, потім у неї репетиція у концертному залі. -Мамо, перестань. Я сам чудово знаю, де моя дружина, і що вона робить. Свекpуха завжди маячила перед очима в них вдома,

і доводила Аню до істeрики на порожньому місці. Все це Аня виливала Сашка, а він намагався втихомирити свою матір. Але коли тепер це вже не залишилося сил, Аня попросила Сашка бодай тимчасово пожити окремо. Для Сашка це був удaр, він дуже боявся втратити свою дружину. Через тиждень до театру під’їхав водій чоловіка і повідомив Ані, що у нього стався інc yльт. Аня одразу ж поїхала до ліk арні, де вже сиділа свекpуха. -Що Ти безcоромна приїхала сюди? Сина мого до інс yльту довела! -Та якби не ви, то ми б із Сашком жили спокійною!

Ліk арі сказали, що Сашко якийсь час пересуватиметься у візkу. Йому потрібен повний відпочинок та спокій. Єдиною людиною, яку він хоче бачити- дружина. Свекpуха образилася, а Аня тут зайшла до палати до чоловіка. Вона сіла біля нього і прошепотіла: -У нас все буде добре, ти головне видужує. -Аня, як тільки я випишуся, ми поїдемо з тобою далеко. Далі від мами.

Петро Семенович їхав поїздом. Народу було не так багато, бо був вівторок. Потяг зупинився на одній із станцій. Літня жінка увійшла у вагон і сіла поруч, знявши напівпорожній рюкзак і поклавши його поряд. Вона явно їхала на свою дачу, як і Петро Семенович та майже всі, хто сидів у тому вагоні. Петро Семенович уже довгий час не був там після по xоpону своєї дружини. Раніше ще до хво pоби дружини вони ходили разом, але потім було не до цього. Він їхав і згадував минуле, коли його Люба, опустившись на коліна, копалася в землі, а він вирушав у ліс по гриби. Однак зараз він їхав на дачу, рятуючись від самотності та тужливих думок.

Бабуся дивилася у вікно і раптом чомусь звернулася до Петра Семеновича: — Сьогодні буде добрий сонячний день. У нас буде багато часу, щоб встигнути щось зробити. Петро Семенович здригнувся. Його дружина говорила так само. Він глянув на неї і ствердно кивнув головою. А вона продовжила, дивлячись у вікно: — Ось перекопаю всі грядки і залишається лише підготуватися до весни. Слава Богу, цього року був добрий урожай, та й затяжних дощів поки що не було. Та жінка похилого віку явно хотіла поговорити, і Петро Семенович хоч і здивувався самому собі, але заговорив з нею. Вони їхали і просто розмовляли, згадуючи неврожай минулого року, холодну зиму та прогнози на наступний рік.

Коли електричка зупинилася, і вони вийшли на зупинці «Дачне». Петро Семенович висловив подив про те, що вони раніше не зустрічалися. Трохи погулявши разом дорогою, що веде до дач, вони розлучилися. Петро Семенович, коли зайшов на свою ділянку, побачив, що вона сильно заросла. Він не був тут із весни. Все тут навколо заросло. Петро Семенович присів на лаву біля свого будиночка, зітхнув і озирнувся. Він приїхав, щоб подивитися, як ідуть справи, бо насправді він думав про продаж ділянки. Але розмова з тією старенькою з поїзда трохи підбадьорила Петра Семеновича, і він почав ходити дільницею та оглядати володіння.

Сонце піднімалося вище, день ставав теплішим і в серці ставало радісно. Петро Семенович увійшов у будинок і взявши лопату, пішов копати грядки. Він скопав землю, що залишилася, і почав виколупувати бур’яни, що виросли за весь цей час. Через півтори години велика гряда почорніла від соковитої землі, Петро Семенович із задоволенням подивився на неї, подумавши, що наступного року тут зростатиме буряк. Відпочивши півгодини, він почав копати інші гряди, а вже до полудня зібрав усю суху траву та гілки і розвів багаття в кутку ділянки. Працювати було так радісно та легко. Вирішивши перекусити, нарешті він сів на лаву, дістаючи бутерброди і термос із чаєм, що він привіз із собою.

Поряд з будинком колихалися улюблені квіти Люби – хризантеми. Трохи далі лежали стиглі яблука під новою яблунею. Перший урожай. Петро Семенович набрав відро, скуштував найбільше яблуко. Солодкий сік, пружна м’якоть як у дитинстві. «Ні, дачу я, напевно, поки не продам», — подумав Петро Семенович, — «Принаймні, іноді сюди приїжджатиму». Він закрив будинок і пішов у ліс, щоб зібрати трохи грибів за старою звичкою. Вперше за багато місяців він був у чудовому настрої. Петро Семенович почував себе добре, наче камінь із душі впав. «Нічого, поживемо ще, попрацюємо», — подумав Петро Семенович, — «Я не піду з дачі, Галю.

Я посаджу все навесні, як тобі подобалося. не треба розкисати…» Вже надвечір він сидів у поїзді з тією самою знайомою йому жінкою. Пригощаючи один одного яблуками, вони довго говорили про виконану роботу та про дачу. Надії Іванівні було 75 років. — Ви ще молоді, — запевнила вона Петра Семеновича, — у вас попереду ще багато часу. Внутрішньо відчуваю. Не можна людині жити без праці, бо в ній і радість, і сенс життя. Незабаром Надія Іванівна вийшла на своїй зупинці. А Петру Семеновичу було настільки добре, що він просто посміхався сонцю, що заходило, за вікном. Йому вже зовсім не було сумно.