Интересное тут

Олена прокинулася рано. Швидко поснідала і пішла в город. Там стала копати грядку для огірків. Олена втомилася і вирішила перепочити, лопату встромила в землю. Пролунав глухий стукіт. – Камінь, напевно, промовила вона і вирішила його витягнути із землі. Замість каменя вона витягла якийсь горщик. Олена відкрила kришку і ах нула. Олена вже тиждень ніяк не могла прийти в себе. У вухах весь час звучали слова коханого: «Вибач, я люблю іншу». Як вона могла упустити момент і не помітити? Зібравши речі, Макс пішов, а при виході нагадав, що це його квартира. Він дав їй тиждень, щоб вона звільнила квартиру. Ще тиждень тому вона любила і була любима, принаймні вона так думала. Олена не могла собі дозволити знімати житло, а куди переїхати не знала. До батьків не могла, вони самі жили в однокімнатній. Олена збиралася з донькою на прогулянку, коли задзвонив телефон. Це була її бабуся.

Вона кликала їх у гості. Лена взяла відпустку на роботі, зібрала речі і поїхала до бабусі. Можна в перший час пожити у бабусі, думки привести в порядок. Бабуся її дуже любить, вона все канікули в дитинстві проводила у улюбленої бабусі. Ходила з дідом на рибалку, допомагала бабусі в городі, а вдень купалася з місцевими хлопцями в озері. А ввечері сідали на ґанку, і бабуся розповідала про свою бабусю і дідуся, про батьків. У її діда було велике господарство, і під час революції він зарив глечик із золотом в городі. Дід по мер, не сказавши нікому, куди сховав горщик із золотом. Довго батьки шукали, весь город перекопали, нічого не знайшли. У дитинстві Олена засинаючи, мріяла, що знайде горщик і заживуть вони заможно. Вранці рано Олена з донькою доїхали до бабусі. Маша дуже втомилася і ввечері після вечері відразу заснула.

Олена й не помітила, як розповіла близькому і рідному чоловікові про свої неприємності. Бабуся, як у дитинстві, погладила її своєю шорсткою рукою по голові. -Не переживай, рідна, все налагодиться. Бог не залишить тебе. Після розмови з нею Олені полегшало. Вона рано вранці прокинулася і вирішила допомогти бабусі. Земля не готова, а бабусі треба було зробити грядки під огірки. Вона встромила лопату в землю, раптом пролунав глухий стукіт. Олені здалося, що це камінь, нагнулася, а замість каменю якийсь горщик. Олена витягла горщик, а там золоті монети, трохи потемнілі від часу. Олена і бабуся не могли повірити, що нарешті знайшли золото. Адже Олена завжди в дитинстві мріяла знайти цей скарб. Ось і рішення всіх її проблем. Не дарма кажуть: «Мріяти не шкідливо, навіть корисно».

У сім’ї нас було троє дітей. Але мама, чомусь, завжди шкодувала молодшого брата-Ваню. Ваня одружився, правда, дружина виявилася тією ще особою: всіх поставила на місце, навіть нас, ніхто не смів і пискнути. З мамою вона не змогла ужитися, тому дуже швидко перестала приходити до нас в гості. Але Ваня завжди приїжджав до мами. Вічно розповідав одну і ту ж історію: то дружина дістала його своїми сkандалами, то він більше не може потурати всім її примхам. Про дітей нічого сказати не можу: дружина взяла на себе всю відповідальність. Мати все це вислуховувала, і тільки nлакала, адже не могла нічим допомогти. Правда, допомагала різними подарунками: картоплею, соліннями, варенням. Іван говорив, що дружина забирає всю його зарплату, і навіть кишенькових грошей не залишає.

Мама ж вічно пхала йому грошей зі своєї мізерної пенсії – зі словами «купи собі що-небудь». Я і брат намагалися якось напоумити нашого молодшого, тому нічого не говорили мамі. Але всі ми виросли, у всіх є сім’ї, ми з братом намагалися з розумінням ставитися до ситуації, в яку потрапив Іван. Але минуло багато років, його діти давно вже виросли, а нічого не змінюється. Ми намагаємося помогати мамі: надсилаємо їй гроші, приїжджаємо і допомагаємо на городі, картоплю копаємо. А Іван просто приїжджає на все готове, набиває сумки доверху, забирає все і їде. І знову мама без продуктів, і знову вона без копійки в кишені. У якийсь момент ми з братом не витримали.

Схопили Ваню за комір і сказали: — Якщо дружина твоя така жахлива, як ти розповідаєш, навіщо ж ти тоді продовжуєш жити з нею? Ми даємо мамі грошей, вона віддає їх тобі. Ми копаємо для неї картоплю, ти приїжджаєш і все забираєш. Скільки це бидет тривати? З цього моменту лавочка була прикрита. Одного разу Іван повернувся до мами і повідомив, що дружина вигнала його з дому. Натиснув знову на жалість, і мама вирішила віддати йому нашу міську квартиру. Справа в тому, що ми з братом теж прописані в цій квартирі, тому всі ми вчотирьох маємо на неї рівні права. Я миттю набрала старшого брата, все розповіла: він приїхав через півгодини. Ми взяли Івана, відвезли на поріг його квартири і заявили, що продамо квартиру, гроші розділимо на 4 частини, віддамо йому його частку, і нехай котитися на всі чотири сторони. Ми вважаємо, що вчинили справедливо. Поки від нього ніяких звісток. Будемо чекати.

Зоряні знадобилося цілих 5 років, щоб вона змогла повернутися в рідне село. У неї була якась важлива новина, яку вона не захотіла повідомляти мамі по телефону. Виявилося, Саша зробив їй пропозицію, і у них скоро повинна було відбутися весілля. Мама завжди була проти Івана, говорила, мовляв, він – не її доля. Зоряна, переїжджаючи в місто, не могла подумати, що саме там їй пощастити знайти нареченого. Вона добре вчилася, за що її відправили на конференцію в столиці. Там вона і познайомилася з майбутнім нареченим – Олександром. І тепер вона летіла на крилах до мами, щоб повідомити радісну новину їй особисто. Вона зійшла з автобуса – і застигла на місці: прямо перед нею, поруч з чорною машиною, стояв Іван. Зоряна не розуміла, що відбувається.

Адже родичі казали, що Іван давно перебрався в місто і не приїжджає в село. Дівчина згадала всю ту біль, яку заподіяв їй Іван багато років тому. Познайомилися вони, коли Зоряні було 18. Іван був місцевим мажором: гарно одягався, їздив на машині. У них зав’язався бурхливий роман, а одного разу, коли дівчина заговорила про весілля, Іван зізнався, що у нього є сім’я і діти. З того дня Зоряна себе не пам’ятала. Поїхала в місто і зробила все можливе, щоб забути цей ж ах. І ось Іван знову перед її очима; він підходив ближче. -Зоряна, не знаю, як склалося твоє життя, але всі ці роки я намагався знайти тебе. Я розлу чився зі своєю дружиною, оскільки люблю я тільки тебе. Вони трохи пройшлися, сіли в кафе.

Іван продовжив свою розповідь, а Зоряна не знала, як їй реагувати на події. Повернувшись додому, дівчина, ре вучи, кинувся в обійми мами: -Я не знаю, що мені робити, мама. Скажи мені що-небудь… Мама, вислухавши розповідь своєї доньки, відповіла: -Напевно, донька, це наша сімейна доля. Я ж теж свого часу закохалася в одруженого. Заваrітніла тобою. Тому, щоб втекти від сорому і ганьби, я поїхала далеко, куди очі дивилися. Поїхала від коханого, але з того дня жодного разу про це не пошкодувала. І тут у Зоряни задзвонив телефон – Саша. -Привіт, коханий. Я розповіла про тебе мамі. Але ти повинен особисто познайомитися з нею. Приїжджай завтра. У нас в селі такі традиції. -Без проблем. Чекайте завтра на мене.

Будинок стояв на околиці міста. Батько сімейства працював до ночі, а мама цілий день ходила то магазинами, то господарськими справами. У будинку дуже часто залишалася лише їхня маленька 6-річна донька. Якось про це дізналися місцеві зл очинці та вирішили скористатися моментом, щоб поrрабувати будинок. Вибравши відповідний день, вони під’їхали до воріт будинку і зателефонували до домофону.

Звідти почувся голос дівчинки: -Хто це? — Листоноша. А вдома хтось із дорослих? -Ні, Тільки я і Вася. -Вася? А скільки вам років? -Мені шість, Васі нещодавно рік виповнився. Зл очинцям здавалося, що вони спіймали на гачок легкий видобуток. Зламали замок і вдерлися до будинку. Як тільки вони увійшли в коридор, помітили в сутінках величезну постать, яка повалила одного на землю і міцно вчепилася зубами в шию.

Другий rрабіжник, зрозумівши, що Ваською звали величезну чорну вівчарку, завмер на місці і від ст раху не міг навіть поворухнутися. Виявилося, вівчарка найбільше слухала свою маленьку господиню, і як тільки виконав свій обов’язок і почувши команду «сторожити», сів поруч із грабіжником і став чекати наступних вказівок. Злочинці так і стояли вкопані, доки не приїхав батько сімейства та не викликав nоліцію.

Ми з чоловіком купили квартиру в відмінному стані, в хорошому районі. Тут і місце для паркування завжди є, так ще й сусідки наші виявилися спокійними бабусями. Бабусь тут багато, напевно, раніше їм ці квартири видавали від підприємства. Чоловіків у більшості вже немає. Іноді приїжджають їхні онуки. Самі бабусі тихі, та й ми з чоловіком дискотек не влаштовуємо, тому були впевнені, що всі подружимося. Але сталося так, що ми з чоловіком купили кондиціонер.

Спеціально брали тихий, встановили так, щоб він нікому не заважав. Але бабусям це не сподобалося, вони почали скаржитися, що наш кондиціонер їм весь вид на будинок псує. Вони ось внизу палісадник зробили, красиві квіточки виростили, у кожної на балконі теж квіти ростуть і тут наш сірий кондиціонер, який все псує. Ми запропонували бабусям перефарбувати цю сіру коробку під колір будинку, але їм цього було мало. У них мабуть багато часу, що вони буквально вистежували нас із чоловіком і постійно капали на мозок з цим кондиціонером.

А потім взяли й подали на нас до су ду. Я не знаю як, але суд опинився в цій абсурдній ситуації, на їх стороні. Ми оскаржили рішення суду, так що ця історія ще триває. Більше того, хтось із наших підступних бабусь заліз на дах і щось пролив на кондиціонер, так що він зламався. Віддали в ремонт, але на цьому все не скінчилося. Ми встановили на гараж камеру, яка спрямована в нашу сторону. Знову встановимо кондиціонер, якщо знову спробують його зіпсувати, то у нас будуть вагомі докази в су ді. Ось так, ще місяць тому раділи нашим спокійним сусідкам, а тепер нена видимо половину під’їзду.

Життя іноді здається мені поїздом, який рухається за своїм графіком неухильно, залишаючись абсолютно байдужим по відношенню до тих, хто зійшов і тим, хто увійшов. Його рух такий незворушний, що пасажири давно змирилися з порядком речей. А якщо і не змирилися — все-одно нічого вдіяти не можуть. Ніколи не знаєш, коли твоя черга зійти в невідомість. Мені хочеться розповісти цю історію, бо незабаром вона забудеться, життя піде своєю чергою, і тільки близькі будуть постійно згадувати і сумувати.

У групі з підготовки до іспиту з хімії у нас була дівчинка. Ми не близько спілкувалися, але Саша була дуже усміхненою і позитивною, з нею було приємно спілкуватися. Я вчилася на другому курсі, коли наше місто потрясла страաна новина. Зіткнення вантажного транспортного засобу та автобуса забрало багато життів. Велика частина заrиблих студенти, одна з них була Саша. Важко було повірити, їй було лише двадцять років.

У батьків вона була єдиною дитиною, тому це стало непоправною втратою. Після nохорону так само спливла історія, яку раніше ретельно приховували. Виявилося, що у Саші була дочка, яку вона наро дила в 16, і яка виховувалася в дитя чому будинку. Її батьки наполягали на тому, щоб вона таємно наро дила і відмовилася від дитини, щоб виховання дитини не завадило її навчанню. Після ава рії Василиса Ігорівна розкаялася у своєму вчинку і забрала внучку назад в сім’ю.

В неділю на хрестинах, ім’я дитини до сих пір не виходить з голови Запросили нас з чоловіком на хрестини. Народила свою першу дитину сестра його кращого друга і нашого кума за сумісництвом. Не знаю, навіщо вона нас покликала — ми не маємо до неї ніякого відношення, але відмовити було незручно. При цьому ми з чоловіком вирішили на банкет не йти — тільки під’їхати до церкви, привітати і виїхати. Не більше. Адже з нами були двоє маленьких дітей, залишити яких з бабусями немає можливості, а зі сторонніми людьми — немає бажання. Скажу відразу, сім’я цієї дівчини живе в селі. Самі розумієте, які там звичаї. Коли я побачила біля маленького храму натовп людей, то подумала, що прийшла вся село. Напевно, так і було. Зрозуміло, що після обряду всі ці люди пішли веселою юрбою в ресторан святкувати. А бенкет закотили винуватці торжества на весь світ. Наш кум розповідав, що будь-яке весілля відпочиває — там буде все.

І поросята на столах, і цигани з ведмедями, і танці до ранку. Ось такий сільський варіант хрестин малюка, якого мені не зрозуміти. Але найбільше вразило не це, а те, як батьки назвали дівчинку. Те, що я почула, було вище мого розуміння. Я вже готова до різних Евеліна, Адель і Глорія. Але дане ім’я я чула вперше. Табіта! Як вам? Особисто я кілька разів перепитувала, так як не могла зрозуміти до кінця, як правильно воно звучить. Спочатку ми з чоловіком подумали, що це ім’я має японські корені. Але вчора в Інтернеті я прочитала, що воно грецьке. Зрозуміло, що хрестити Табітою дівчинку православний піп відмовився. Тому вибрали їй в святцях ім’я Тетяна. Чесно скажу, не люблю засуджувати батьків за те, як вони назвали своїх дітей. Вважаю, що це їх особиста справа. І ніхто не має права нав’язувати їм свої варіанти. У даній ситуації я теж не засуджую, а просто дивуюся. Не більше. А ще дивуюся багатою батьківської фантазії.

І співчуваю дівчині, яка буде все життя жити під ім’ям Кривошеєва Табіта Петрівна. Саме так звучить повне ім’я дитини. Коли моя однокласниця назвала дочку Франческою — на честь Папи Римського Франциска — я думала, що крутіше варіантів більше не почую. А ось і ні. Життя прекрасне і завжди здатна здивувати нас більше. В даному випадку ім’я Табіта зробило мій день. Звичайно, якщо довго так називати дитину, то до імені можна звикнути. Можливо, з часом воно навіть мені не буде здаватися таким вже безглуздим для російських реалій. Матері дитини важлива думка людей — вона читає цю статтю. Днями йдуть оформляти дитину-думають: чи Табіта писати, або Тетяна (як охрестили). Батьки засумнівалися: так багато родичів були проти імені Табіта. Мені воно теж не сподобалося — і я відкрито їй про це сказала. Що стосується священика (або попа), то він пропонував Тавіфу. Але батькам не сподобався такий варіант. Дякую всім!

Я молода дівчина, закінчила навчання в коледжі, вчилася також на заочному відділенні в університеті. Отримавши диплом магістра мене підвищили на посаді. Незабаром до нас у зміну надійшов новий співробітник, якого звали Євген. Пропрацювавши пару місяців, хлопець запросив мене в кіно. Незабаром ми почали зустрічатися, а через півроку Євген зробив мені пропозицію. Після весілля ми переїхали до мене. На вихідних я і чоловік відвідували маму і молодшу сестру Євгена. Моя свекруха — Наталія Михайлівна завжди була рада нашому візиту, зустрічала з посмішкою і ніколи не лізла в наші відносини. Цим вона мене дуже радувала, і у нас були теплі стосунки. Через півроку я завагітніла і незабаром нар одила дочку Анну.

Тепер ми їздили до свекрухи не самі, а з онукою. Внучку Наталія Михайлівна любила і часто говорила, що у неї вдома не вистачає дитячого сміху. Незабаром ми з Женею дізналися, що свекруха вагітна від чергового цивільного чоловіка. І хоч лікарі заборонили наро джувати в 48 років, попереджали, що дитина може нар одитися з відхиленнями, свекруха вирішила не позбавлятися від вагітності. Ми теж з чоловіком переживали, але сперечатися зі свекрухою не стали і вмовляти на позбавлення від плоду теж. Так минуло вісім місяців і у Наталії Михайлівни відійшли води раніше терміну. Приїхали лікарі відразу забрали Наталію Михайлівну в полоrовий будиноk.

Пологи були сkладні, довелося робити кесарів розтин, щоб врятувати дитину. Співмешканець свекрухи не відходив від пологового будинку протягом усіх пологів. Коли свекруха нар одила, нам повідомили, що це хлопчик. Але, на жа ль, малюк мав відхилення. Коли мама мого чоловіка прийшла в себе і дізналася, що дит ина хв ора, вирішила залишити хлопчика в пологовому будинку. Навіщо тоді було нар оджувати, якщо вона не готова взяти відповідальність за дитя? Як переконати свекруху змінити своє рішення? І чи потрібно взагалі це робити?

Коли дочка стала повнолітньою, то вирішила виїхати в інше місто, щоб продовжити навчання, але я з сином була проти цього, так як мені було б складно її забезпечувати. Я ростила своїх дітей одна, так як чоловік кинув мене з двома дітьми і пішов до іншої жінки. Я звичайно ж такого не очікувала, але не опускала руки, ростила своїх дітей. Синові довелося рано подорослішати, він мені дуже сильно допомагав, працював після школи, зараз йому вже 20 років, і він вже як дорослий чоловік заробляє гроші і віддає мені.

Коли дочка сказала, що хоче поїхати відучитися, то я попросила її трохи почекати, поки у нас нормалізується фінансовий стан. Дочка Віка наполягла на своєму, поїхала, вступила на найдорожчий факультет, і просила щомісяця висилати їй гроші. Ми щомісяця, протягом трьох років, відправляли їй гроші, потім відвозили продукти: вона все це приймала як належне, з нами спілкувалася дуже рідко, я просто не могла повірити, що дочка виросла такою, адже я її виховувала не такою. Останнім часом вона

взагалі нам не дзвонить, не пише, потім мій син сказав, що знає, чому вона перестала з нами спілкуватися і просити грошей. Виявляється, вона знайшла собі чоловіка, тобто чоловіка, з яким живе в цивільному шлюбі, і він її повністю забезпечує. Нещодавно ми дізналися, що цей чоловік переписав свою квартиру на дочку, ось ми з сином хочемо відсудити цю квартиру, щоб вона знала, як чинити зі своїми рідними. Імовірність звичайно ж маленька, але все ж мені здається, що після цього вона хоч зрозуміє, що у неї є сім’я.

Я і уявити не могла, що курортний роман може закінчитися чимось серйозним, поки під час відпочинку не зустріла місцевого хлопця. Він помітив мене першим і підійшов познайомитися. Решту днів відпустки ми провели удвох і попрощалися перед від’їздом. Я і не очікувала, що його почуття до мене виявляться настільки сильними, що він вирішить приїхати до мене. Так у мене почалися серйозні стосунки з людиною іншої національності і віри, але все це не завадило мені закохатися в нього. Я познайомила бойфренда з мамою. Вони відразу ж порозумілися. Кілька місяців ми жили разом і я бачила, як стрімко наші відносини розвиваються.

У якийсь момент мені сильно захотілося подарувати обранцеві дитину. Нічого поганого я в цьому не бачила, вік у мене такий, що потрібно поспішати з дітьми, є власна квартира, хороша робота. Залишилося умовити хлопця. Спочатку він сумнівався, адже дитина-відповідальний крок, але потім погодився. Вже через місяць я побачила дві смужки. Відразу ж після новин про вагітність, хлопець зробив пропозицію. Нашій радості не було меж. Подружки заздрили, мовляв, яка у нас романтична історія кохання. Перед важливим кроком мій іноземець захотів познайомити майбутню дружину в моїй особі з батьками.

До цього я ніколи не бачила їх, так що перед знайомством ноги тремт іли від хвилювання. На мій подив, його батьки прийняли нас дуже холодно, а коли дізналися, що їх син хоче одружитися на мені і що я вже вагітна, влаштували справжній скандал. Батько чоловіка виrнав мене з дому, а свого сина поставив перед вибором — або вони, або я. Дуже сподівалася, що наречений залишиться зі мною, адже незабаром повинен би нар одитися наш малюк. Але наступного дня він подзвонив і розлучився зі мною по телефону. Я не знаю, як жити далі після такої зр ади.