Интересное тут

Якось Кирило повертався вранці додому з нічної зміни. Дорогою він помітив дивну картину. Хлопець відчув неrаразд і вирішив у всьому розібратися. Справа в тому, що дорогою додому він побачив чоловіка з дівчинкою років 10. Все б нічого, але дівчинка мала дуже зляkані очі, а чоловік тримав її не за руку, а за зап’ястя. Було видно, що він міцно стискав його. Тоді він пішов у їхній бік. Не поспішаючи. Начебто йому й так у цю сторону було йти. Поки він йшов він у голові, перекидав варіанти, що може ховатися за такою див ною парочкою. Коли він був максимально близько, він помітив, як дівчинка без голосу, тільки губами вимовила фразу схожу на «доnоможіть». Кирило не мав часу. Після цього він мав за мить вирішити, що робити далі, інакше було б пізно.

Він уже знав, що дівчинка до чоловіка не дочка, не сестра, не племінниця. Кирило й сам до кінця не зрозумів, як він на це вирішив іти, але тоді вихопив дівчинку у чоловіка. Буквально зір вав малу з рук чоловіка. Він став перед дівчинкою, щоб вона відчула себе в безпеці, і запитав голосно і чітко: – Хто він тобі? Дівчинка лише знизала плечима, а на її щоках виблискували сльо зи. Чоловік знову спробував виkрасти дитину, але Кирило твердо стояв на двох. Нічого першому не вийшло. Потім Кирило викликав убра ння, а той втік. Кирило побіг за ним, щоб схопити його до приїзду nоліції. Все вийшло. Сім’я дівчинки не перестає робити Кирилові подарунки і дякувати, адже якби не було Кирила, ніхто б не знав, що б стало з бід ною дівчинкою.

Як завжди у вихідні дні, ми пішли в гості до батьків чоловіка. Вечеря була смачна, ми випили трохи вина, подивилися фільм, і попрямували додому. Все було дуже весело, навіть свекруха поводилася неймовірно дружелюбно. Можливо, позначилося смачне вино. Ми повернулися додому, чоловік відразу пішов в душ і готуватися до сну. Я сіла на диван-чекати своєї черги у ванну, коли у мене задзвонив телефон. Це була свекруха. Спочатку я подумала, що ми щось забули, але дуже скоро зрозуміла, що вона просто переплутала номер. І мене, і її кращу подругу звуть Наташа.

Швидше за все, вона побачила ім’я і набрала, не глянувши на номер. Природно, я не втрималася, і почала піддакувати в потрібних місцях. Як виявилося, свекруха лицемірила, і була про мене не найкращої думки. На її думку, я груба особа, яка силою утримує її сина. Професія моя-взагалі сміття, і я постійно копаюся пальцем у себе в зубах. Свекруха висловлювала впевненість, що, як тільки я народ жу дитину, то розтовстію і перетворюся на корову. Мовляв, не варта я її прекрасного хлопчика. Тут я не витримала і повісила трубку.

Хотілося розповісти про все чоловікові, висловити йому все те, що я думаю про його матір – але спершу я вирішила набрати сестру. Справа в тому, що Маруся просто чудово спілкувалася зі своєю свекрухою. Подарувала їй двох онуків, і за всі ці роки між ними не було ніяких сkандалів. Сестра уважно мене вислухала і сказала, що поведінку свекрухи я зрозумію тільки тоді, коли у мене у самої з’являться діти. Порадила мені взяти всю волю в кулак і забути про почуте. Я так і зробила. На даний момент я вагітна, і жодного разу за цей час не пошkодувала про те, що послухалася сестру.

Тетяна росла оточена турботою. Красива і розумна, вона і школу, і ВНЗ закінчила з відзнакою. Але ось попрацювати толком не встигла. Оточена чоловічою увагою, місяців через шість, після закінчення інституту, вийшла заміж. Півтора місяці тому у Олени Петрівни наро дилася внучка. І начебто все добре: і дочка у неї влаштована, і зять хороший попався, і внученька здорова росте… Але все ж є у Олени Петрівни привід хмурити брови. — Я всі свої зусилля вкладала в її освіту, — зітхає вона. — Але бачу, що зовсім не готувала дочку як господиню. Я її завжди шkодувала…

Сама то після восьмого класу в училище пішла, а після працювала за верстатом. Такого життя для Тані я не бажала, тому і змушувала вчитися. Працювати в затишній конторі всяко краще, ніж в цеху. Не тільки змушувала, а й умови, відповідні, створила. Ніякими домашніми справами займатися її не просила. «Заміж вийде-встигне ще намається. А зараз нехай знань набирається » думала я… Відіграли весілля. Внучка з’явилася. І виявилося, що моя дочка нічого не може робити по господарству. Змушена приходити до них, готувати, прати.

Таня, коли візьметься за що-небудь, обов’язково зіпсує. То підгорить, то розіб’є що-небудь… У неї посудомийна машина, а брудного посуду навалом. Речі відіпрані, але валяються на ліжку. Прийшовши до неї, починаю усунення недоліків, лише за тим починаю що-небудь по господарству з нуля. — Може простіше почати її вчити? Сама роби, а вона нехай поруч стоїть, вчиться домоводству, — сказала сусідка, до кого Олена Петрівна зайшла поділитися своїми турботами. — Пробувала, — знову зітхнула Олена Петрівна. — Вона намагається все на свій лад переінакшити. Мені простіше прогнати її до малятка, і самій все швиденько зробити… Піду, пора їм їсти готувати. Проґавила я дочку, проґавила… А може вся біда Тетяни в тому, що мати надто вже опікає її?

Я почала зустрічатися з Андрієм, коли мені було 22 роки. Він мене балував усім, чим можна було. Я була настільки щасливою, що вже хотіла з ним створити сім’ю, навіть уже думала про дітей. Ми одружилися 3 роки тому. Я знала, що після заміжжя життя змінюється, але не думала, що так. Все було добре і нічого не віщувало лиха. Але в нас виникло непорозуміння, іноді він поводився дуже див но. Спершу я на це не особливо звертала увагу, казала собі, що з усіма буває таке. Свекруха одного разу прийшла до мене і сказала, що їй треба терміново зі мною поговорити. Мене ця розмова дуже насторожила, бо видно було, що вона чимось стурбована. -Ганно Іванівно, а що таке?

Із Андрієм щось не так? Нещодавно Андрій пішов до лікаря, бо сkаржився на здоров’я. Тому я одразу подумала про нього. Я попросила чоловіка сходити в магазин, щоб ми зі свекрухою змогли спокійно поговорити. — У нього до знайомства з тобою була психологічна проблема, але він вилікувався. Зараз, як я зрозуміла, він знову страждає на ці кошмари. Постався до нього з розумінням і підтримай його. Я люблю сина, не хочу, щоб він страждав. Я не знала, що сказати, на той момент я втратила мову. Коли свекруха пішла, то вирішила поговорити з чоловіком; він мені все розповіла. Я гнівалася на нього, бо він усе це приховував від мене. З цього дня і почалося пекло у наших стосунках. Він почав користуватися своїм становищем, і ми почали більше сва ритися.

Він мене завжди робив винною. Я не могла вже терпіти таке образливе ставлення до себе. Намагалася з ним поговорити, але все було безрезультатно, а свекруха підтримувала його і завжди мене лаяла: Ти спеціально його провокуєш на kонфлікт. Якось після сварkи він замкнув мене в квартирі і пішов, а я була на останньому терміні ваrітності і в будь-який момент могла наро дити, але йому було начхати. Мене ця ситуація дуже образила, і я зрозуміла, що терпіти більше не зможу. Коли він повернувся додому, я зібрала речі і пішла без його відома. Його я вирішила ніколи не прощати. Мене підтримали батьки та друзі, і тоді я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Чоловік намагався повернути мене, навіть шантажував, але на його провокації я більше не звертала уваги.

На виписку приїхали всі родичі. Вони були в захваті від малюка. Всі були такі захоплені новим членом сімейства, що зовсім не звернули уваги на мій стан. На моєму обличчі був похмурий і задумливий вираз обличчя. У голові було багато тривожних думок. Після nологового будинkу ми повинні поїхати з дитиною в однокімнатну халупу. Як ми там помістимося із трьома дітьми? Чому це питання нікого не хвилює? Усі вимагають онуків, але ніхто не хоче нам доnомагати.

Мої батьки торік родали свою трикімнатну і купили однушку і двійку. Двокімнатну залишили собі, а однокімнатну переписали на мою молодшу сестру, хоч у неї навіть сім’ї поки немає. Виходить, що мені зовсім не дісталася спадщина. Батьки чоловіка не краще. Вони мають трикімнатну квартиру та дачу. Я не раз просила поступитися нам хоча б дачу на якийсь час, щоб ми могли накопичити на власне житло. Вони мені відмовили, аргументувавши тим, що там відпочивають, мовляв, вона їм потрібна. Чому світ такий несправедливий?

Ми завжди жили в достатку і ніколи собі ні в чому не відмовляли. Син у мене відучився на лікаря, пішов по стопах покійного батька. Для сина я завжди шукала невістку з нашого кола, тобто з багатої сім’ї. Ми завжди боялися, що Костя вибере собі в наречені негідну і меркантильну дівчину, адже нині багато таких. Одного разу він привів до нас додому дівчину на ім’я Аліса. Вона мені відразу не сподобалася, так як була неохайно одягнена і родом з села. Для мене це показник того, що вона не зможе стати гідною дружиною для мого сина. -Синку, вона нам не підходить. Ти розумієш? Я не прийму її в якості своєї невістки. Краще знайди собі дівчину більш гідну і з нашого кола. Що ти з селом робити будеш?

Але він і слухати мене не хотів і сказав, що вона буде його дружиною — і все. Я не знала, що робити і від кого допомоги чекати. Минуло кілька місяців, і вона поступово почала мені подобатися. Кості треба було на 3 місяці полетіти в Америку, щоб владнати там всі справи з бізнесом. Він планував зробити візу і для Аліси, щоб переїхати туди разом з нею. Але в підсумку він поїхав один. Одного разу Костя подзвонив і сказав, що є серйозна розмова. — У мене тут з’явилася дівчина і нам з Алісою треба розлучитися. Я хочу тут залишитися жити, з Ребеккою. Скажеш їй? — запитав Костя.

Я не знала, як сказати Алісі про те, що мій син її зрадив. Костя прилетів і розлучився з нею. На наступний же день вони подали на розлучення. Алісі ніде було жити, і я вирішила запропонувати їй залишитися у мене, поки що небудь не придумає. Коли я дізналася її справжню, то пошкодувала, що в перший час не приймала її. Вона доглядала за мною краще, ніж будь-хто. Всі думали, що через гроші, але мови про це ніяк не могло йти. Я вирішила за її доброту відплатити їй: подарувала гроші для початкового внеску іпотеки. Вона орала кожен день, а будь-яка праця оплачується. Аліса взяла квартиру в іпотеку: думаю, що вона дуже скоро закриє борг. Головне, щоб їй попався хороший хлопець, а не такий — схожий на мого сина.

Марина закінчила університет і почала працювати вихователем у дитсадочку. Вона дуже хвилювалася з-за того, що у неї немає досвіду. Знайомство з колективом пройшло добре. Робота її було не найлегша. Діти вередували, всі плакали по мамі, крім однієї. Маринку завжди проводжав тато. Чоловік приходив дівчинку рано вранці, а забирав останньою. Дівчинка була дуже спокійною і тихою. Нову виховательку дивувало те, що дівчинка завжди мовчить. Маленька Маринка завжди грала одна. Дуже рідко її можна було побачити в колі дітей. Марина намагалася допомогти їй. Грала з нею, хотіла розсмішити. — Мила, а ти помітила, що у нас з тобою однакові імена? Давай будемо дружити? – запитала старша Марина, в надії здружитися. — Давайте — прошепотіла дівчинка.

Вихователь не має права виділяти когось серед дітей. Але Марина не могла нічого вдіяти з собою. Їй постійно хотілося обіймати дівчинку. Папа Маринки був молодим чоловіком. Щоранку він приводив дівчинку і цілував її на прощання. — Бувай, принцеса. Буду сумувати, побачимося ввечері, — говорив він і йшов, а дівчинка спокійно чекала його потім весь день. Чоловік був дуже уважним до дочки. Забирав Маринку завжди останньою. Видно було, що дуже втомлювався. Приходив завжди з пакетами з продуктового магазину. Марина запитала в іншої виховательки про них. Виявилося, що дівчинка втратила маму рік тому. До цього вона була дуже веселою і активною дитиною. — А тато бачиш, який молодець. Не кожен би зміг так. Допомагати нікому.

Бабуся дуже стара, не виходить з дому навіть. Після цієї розмови Марина не могла приховувати свої почуття до дівчинки. Вона обіймала і грала з нею, поки ніхто не бачить. Маринка прив’язалася до виховательки. Одного разу тато дівчинки подзвонив і почав вибачатися. — Марина Сергіївна, вибачте, будь ласка. У мене виникли проблеми на роботі, а садок закривається через 20 хвилин. Я не знаю, що робити… — Не переживайте. Ми погуляємо з Маринкою. Морозиво поїмо. Будьте спокійні, — сказала Марина і навіть зраділа запізненню чоловіка. — Ви не уявляєте, як я вдячний вам, — сказав той, добігши до двох Марин в парку. В той день чоловік запросив Марину в кафе, і з тих пір вони не розлучалися. У Андрія тепер дві Маринки.

Ця історія вразила читачів до глибини душі. Ніхто й уявити собі не міг, що таке може статися в наш час. Надя Гнатюк росла звичайною дівчинкою: грала в ляльки, ходила в школу, захоплювалася танцями. Дитинство дівчинки закінчилося, коли її мати помітила, що дочка почала одужувати.»Моя дочка росла не по днях, а по годинах», — згадувала мати Гнатюка в ефірі популярного ток-шоу. Жінка відправилася в лікарню, де дівчинку ретельно обстежили. Виявилося, що Надя чекає дитину. Мати 11-річної Гнатюк почала шукати «винуватця торжества». Жінка звернулася в правоохоронні органи. В ході розслідування з’ясувалося, що батьком ненародженої дитини є вітчим Наді. Чоловікові дали 10 років.

Надія народила здорову дівчинку, назвавши спадкоємицю Мариною. У віці 14 років Гнатюк знову приголомшила свою матір. Юна «Джульєтта» знову була вагітна. На цей раз обранцем Наді став 19-річний Віталій. Пара вирішила одружитися. Незабаром Надія подарувала чоловікові сина Андрія. Пара переїхала в рідне село Віталія, щоб жити з його батьками. Як ви могли здогадатися, дівчинка так і не закінчила школу. Всі жителі села знають історію Наді, проте ніхто погано не озивається про дівчину. Мати Гнатюк часто відвідує дочку і онуків. Марині не так давно виповнилося 16 років, а Андрій відсвяткував своє 13-річчя. Сім’я як і раніше живе в селі і управляє власною фермою.

У мене з чоловіком нещодавно народився син Діма. Перші місяці найважчі, ми це знаємо не з чуток. Діма ріс дуже примхливим, постійно плакав, практично не давав нам нормально виспатися. Чоловікові довелося взяти невелику відпустку, щоб мені з дитиною допомагати. Так ми з ним по черзі сиділи з малюком, доки другий із нас відсипався. Але та ніч була особливо неспокійною, мабуть, газики заважали малюкові, і він не міг заснути всю ніч. Ми то гралися з ним, то відволікали, то годували, потім купали, потім знову намагалися вкласти.

Діма заснув лише у 8 ранку. Чоловік без сил упав на подушку і за хвилину захропів. Я теж лягла поруч і тільки заплющила очі, як раптом телефон чоловіка загудів. Це дзвонила свекруха. Ну як можна зателефонувати в таку рань, тим більше у неділю? Я не стала відповідати на дзвінок, тому що минулого разу вона мені сказала: Хто тобі право дав капатися в телефоні мого сина?. Я відключила звук на телефоні, але вібрація все одно не давала заснути. Тоді довелося покопатись у налаштуваннях і вимкнути вже всі звуки.

Через деякий час хтось постукав у двері. Я зла пішла відчиняти, на порозі стояла наша сусідка, найкраща подруга свекрухи: -А Що це ви на телефон не відповідаєте? -У нас вагома причина. -Яка ще причина? -У нас неділя, це такий день, коли людям краще не заважати! А надвечір сама свекруха прийшла до нас додому. Я не чула всієї її розмови з моїм чоловіком, тому що практично засинала. Але долинали уривки фраз того, як свекруха лаяла чоловіка, говорила, що я його зіпсувала. Чоловік стояв за свою сім’ю, і казав, що мама сама не має рації.

4 роки тому я пішла на пенсію. Якщо чесно, ніколи не уявляла, що буде настільки складно. Адже я звикла жити нормальним життям і ні в чому собі не відмовляти. Спершу я просила грошей у дітей. Вони давали, але згодом їхні подачки стали стрімко скорочуватися. Адже я всю свою молодість працювала для дітей. Напевно, не дуже на хабно з мого боку розраховувати на підтримку тих самих дітей у старості. Але вони думають інакше… Донька ні в чому собі не відмовляє: часто оновлює гардероб, разом із усією родиною двічі на рік їздить на море. Але чи варто у неї попросити грошей – так вона носом верне. Якось я попросилася переїхати до них, щоб мати змогу здавати власну квартиру. Але донька заявила, що зараз вони працюють із дому, і перебувати у маленькому приміщенні

стільком людям не зовсім зручно. А син кілька років живе за кордоном. Він залишився там після навчання і досить непогано влаштувався. Надсилає він мені коnійки, на які точно прожити неможливо. Якось я зробила те, що, можливо, засудять баrато людей. Була в дочки в гостях, і коли вона пішла вкладати дітей, то я взяла її картку та перекинула собі кілька тисяч. Тоді мені здавалося, що вона навіть не помітить цієї втра ти. Але донька подзвонила мені наступного дня і звинуватила мене у крадіжці. -Дочко, а що мені залишалося робити? Я ж попросила у тебе грошей – і ти не дала. А лікар виписав мені вітаміни, на них я витра чу ці гроші. Тепер вона не пускає мене на поріг своєї квартири. Невже я зробила щось страաне?