Якось свекруха прийшла до будинку невістки, і почала збирати речі сина

0
2

Наталя полюбила Павла за м’якість характеру. Тим більш дивним було виявити у Павла таку владну матір. Наталці було дуже некомфортно знаходитися в кімнаті, коли майбутня свекруха по телефону голосно наказала дочці виставити чоловіка за двері, раз він наважився їй зрадити. Закінчивши розмову, Інга Михайлівна прочитала Наталці невелику лекцію на тему «Вірність – основа щастя в сім’ї». Незважаючи на владний і характер свекрухи, стосунки з нею налагодити Наташа зуміла. За роки подружнього життя Наташа зрозуміла, що чоловік не м’який, а м’якотілий. Хотілося б, звичайно, бути за ним як за кам’яною стіною, але інших, вагоміших причин шкодувати про своє заміжжя, у Наташі не було. Жили вони більш-менш рівно і народили чудову дівчинку. Народження дитини ніяк не вплинуло на життя Павла. Він не допомагав Наталці ні в чому. Навіть навпаки, з деяких пір став довше затримуватись на роботі.

Якось Наташу відвідала Інга Михайлівна. — Розслабилася ти, Наталко. Мужика треба пестити і плекати. І себе тримати у формі. А ти тільки дитиною своєю тільки й зайнята. От і не ображайся, що чоловік хоче піти від тебе. Поки Наташа намагалась зрозуміти, що відбувається, свекруха почала збирати речі сина. — Він відправив вас забрати його речі? — Вражено пролепетала Наталка. — Ні, я сама зголосилася. Для нього це був занадто великий ст рес, він же такий чутливий хлопчик. Спочатку Наташа дуже важко переживала те, що сталося. А одного чудового дня прокинулася і зрозуміла, що переживати-то власне і нема через що. Ну навіщо їй потрібен Павло? Що такого вона втратила з його відходом? Наталка влаштувала дитину в дитячий садок, сама пішла працювати. Через рік життя увійшло до нормальної колії. А якось, повертаючись додому, Наташа зустріла біля під’їзду Павла. Той чекав на неї з букетом квітів.

Наталя навіть неприязні до нього не відчула, настільки він їй став байдужим. Але й про яке возз’єднання сім’ї могла бути мова. І Наталя дуже недвозначно йому це заявила. Павло покірливо пішов. Але Інга Михайлівна з таким ставленням до її сина змиритись не змогла. Вона прийшла наступного вечора, пояснити невістці, що та вже надто розпестилася, що вона недалекоглядна жінка, яка не цінує щастя, що звалилося на неї. І як вона сміє позбавляти дитину батька? — Батька, який цілий рік про дитину не згадував? — Наталю, він вибачився. Що тобі ще потрібне? — Я чудово пам’ятаю ваш урок, Інго Михайлівно. Ви стверджували, що основа сім’ї – вірність. І той, хто зрадив раз, зрадить і вдруге. Хіба ні? — Це стосувалося мого зятя. Він наче сокирою зроблений. А Павлик, він же така складна натура. Він людина, яка постійно перебуває у пошуку. — Бажаю йому усіляких успіхів у цьому пошуку. Тільки в моїй хаті йому шукати нічого. Ви навіть не уявляєте, наскільки я щасливіше стала без нього.