Коли мені було 12, я вперше заkохалася. Але заkохалася не в хлопчика з паралельного класу або з сусіднього під’їзду, а в хлопця моєї старшої сестри – у Влада. Я кожен день засинала з думками, що одного разу ми з Владом одружимося. Про сестру я взагалі не думала. Коли вони розлучилися, я була на сьомому небі від радості. Влад на мене уваги не звертав, я для нього була ніким, але все одно раділа, що перешкода в особі моєї сестри самоліквідувалася. Тоді я була маленькою, ніхто не приймав мене всерйоз. Я чекала, коли мені виповниться 18, щоб зізнатися Владу в своїх почуттях.
Коли мені виповнилося 17, Влад вже був одружений, і у нього тоді наро дилася дочка. Мене і його сім’я не зупиняла. Я показувала Владу свою симпатію; він був нейтральним до моїх сигналів. Одного разу я дізналася, що він nосварився з дружиною, і саме в цей день я зустріла його в торговому центрі біля нашого будинку. Це був мій час, він потребував підтримки, а я опинилася поруч. Ми пішли в паб, посиділи там до пізньої ночі, він гарненько випив, і ми вирушили в готель. Тут ми провели ніч. Вранці, коли він думав, що я сплю, він встав і швидко одягнувся. Йому було ніяково, я це бачила. Я була задоволена, Влад попався в мою пастку.
Мені вдалося зруйнувати його сім’ю. Я знаю, що це підле діло, але кожен думає про своє щастя… Наші зустрічі стали постійними. Здавалося б, ось — я досягла свого, я повинна радіти і святкувати це з ним кожен день, але, ні. Зараз іноді я навіть бачити його не хочу. Точніше, не іноді, а завжди. Мені нудно від нього. Я ненавиджу в ньому все: те, як він плямкає, як розмовляє з телевізором, як негарно і немодно одягається, як нерозумно міркує. Я живу зараз з ним через жалість. У нього крім мене нікого не залишилося. Від нього відвернулися всі. Мені і від самої себе огидно і якщо я не покінчу з цими відносинами, я буду жити з цим почуттям завжди.
