Антоніна дуже довго дзвонила сестрі, але ніхто не відповідав, а коли слухавку взяла онука сестри, жінка почула несамовиту новину

0
162

— Надя, привіт. Давно не дзвонила мені. І ось зараз трубку не береш. Як ти? Як здоров’я? Я ось ոогано почуваюся. Тиск постійно скаче, а син доводить не перестаючи. Думаю, дорога мені до лikapні. Федько каже, що школу закінчувати не збирається. А йому півроку вчитися залишилося, чи бачите – йому треба знайти себе. Як погано, що він без батька ріс, відбився від рук. Робить усе, що заманеться. Не розуміє, що життя своє руйнує. Гаразд, ти давай дзвони мені. І в село приїжджай, поїдемо мам поминати. Минуло три місяці, а Антоніна знову згадала про свою двоюрідну сестру Надію. Жінка не розуміла, чому родичка не бере слухавки. Адже раніше вони зідзвонювалися і балакали годинами.

Надія скаржилася на чоловіка та на невістку, а Антоніна розповідала про свої 6олячки. Їм було необхідно попліткувати і пошкодувати один одного. — Надя, може ти номер телефону змінила і мені нічого не сказала? Гаразд, чекаю на твого дзвінка. А у мене все як і раніше. Божевільня. Син заявив, що збирається одружитися, з якоюсь дівчиною. Дівчина виявилася жінкою із двома дітьми. Чула б ти, яку я icтерику закотила. Федько з дому пішов, каже, що житиме з нею, а її дітей усиновить. Ти уявляєш? Якого він такий дурний, зрозуміти не можу. Намагаюся щодня з ним розмовляти, принижую повернутися додому. А він тільки про свою улюблену Світлану і говорить. Хабалка спокусила сина мого, та я на неї заяву накочу. Гаразд, Надь, я пішла курей годувати.

Чекаю на твій дзвінок. Минуло ще кілька місяців. Антоніна знову зателефонувала своїй сестрі, та знову не взяла слухавку.– Я починаю переживати. Ти так ніколи не пропадала. Федько мій розписався з цією Світланою та приїхав жити до мене. Говорить, що моя квартира його. Привезли двох спиногризів, які називають мене бабусею. От скажи, яка я їм бабуся. Ця Світлана йде ночами, а мій бовдур сидить з її дітьми. Намагаюся натякнути, що вночі працюватиме дівчина легкої поведінки, а він ображається на мене. Ой не знаю, що буде. Через тиждень Антоніна знову зателефонувала Наді, але люльку взяла онука жінки. — Як її більше нема? Чому мені ніхто не сказав? Я ж не рідня. Добре, а де похована? Я можу приїхати відвідати вас? Чудово, у понеділок електричкою приїду. Антоніна кинула люльку і розплакалася, тепер у неї нікого не лишилося, окрім дypного сина.