Він доnоміг їй вибратися з pa бської роботи та витяrти сина з інтернату.

0
34

Сергій, діставши з сумки ключі, відчинив двері своєї квартири, і тут його увагу привернув плеск, що долинав з майданчика поверхом вище. Він подивився на годинник – година тридцять ночі. Сергій обережно почав підніматися сходами. Прибиральниця Ганна на карачках мила сходовий майданчик і щось похмуро бурчала. — Здрастуйте, — Сергій здивовано глянув на жінку. — Давно вас тут не бачив. Ганна швидко обернулася. Злякані зелені очі дивилися на Сергія. — Добрий вечір. Я завжди ночами працюю, мені зручніше. Нікому не… — вона різко встала, і її обличчя стурбувалося. — Я голосно шуміла? — Ні, ні… — Сергій навіть зніяковів. Згадалося, як дружина чіплялася до Ганни. — Зовсім навіть тихо. Ганна кивнула і продовжила віджимати ганчірку, забувши про сусіда. Сергій не поспішав повертатися до своєї квартири. — Чому ж таки вночі? Ви колись висипаєтеся? Ганна сперлася на огорожу, зітхнула: — Інакше ніяк, не встигаю. Бо й у домі поруч мию парадні. Відсипаюся вдень. Сергій поцікавився: — І яка ж у Вас зарплата, якщо так уперто тримаєтеся за цю роботу? Анна скромно подивилася убік: – Дванадцять тисяч за все. — Побачивши надто здивований погляд чоловіка, поспішила додати. — Плюс мені дали ліжко в гуртожитку та єдиний проїзний. — І все?! — Прийнятно.

— А крім прибиральниці іншої роботи нема? — Не приймають… — прошепотіла Ганна. Сергій усвідомив, що цій тендітній жінці гірше, ніж йому. Вона виявилася між молотом і ковадлом, і, мабуть, у неї немає близьких людей, хто б її підтримав. Несподівано він випалив: — А ви не захочете замість під’їздів вбиратися в мене вдома і їжу готувати? Я готовий платити набагато більше. А то в моїй квартирі пил уже на бетон перетворюється. Але Ганна з нещасним виглядом похитала головою. — Добре б… Але мене виселять із кімнати. Постійно чіпляються. — Немає проблем! Квартира моя велика. Мені одному там пусто. Жінка подивилася на нього з подивом, потім похмуро зсунувши брови сердито сказала: — Мені не до сміху. І взагалі, мені працювати треба. Сергій поспішив пояснити: — І в думках не було жартувати. Анна передпліччям поправила волосся, що опало на обличчя, негативно похитала головою: — Нічого не вийде. — Чому? — Запитав Сергій. Ганна не відповіла. Вона думала про свого сина. «Обіцяла ж Коленці — отримаю роздільне житло і відразу заберу його з інтернату. Виходить, я збрехала йому? Як я зможу йому пояснити, що я там роблю сама? Нехай все залишається як і раніше. Вона з нещасним виглядом подивилася на нього і зрозуміла, що втрачає найкращий шанс у своєму житті.

— Я не можу, — сказала вона, ховаючи погляд. Сергій дивився на неї, намагаючись розгадати причину відмови, та поцікавився: – Чому? Я не вимагаю плати за житло. Обіцяю, що жодних образ не доставлю… Ну, ти знаєш, про що я. Немає причин для остраху. -Я не боюся. Ви ні до чого. Ви не в курсі всього… Сергій був стривожений. — То в чому ж причина? — Він згадав. — Це дитина… Дружина говорила він у дитбудинку… — У школі-інтернаті. Її губи тремтіли від образи. Однак він зрозумів, що близький до своєї мети. — Перепрошую… Я сказав якусь нісенітницю. Однак Ви подумайте про мою квартиру. Вона мовчала, дивлячись у далечінь. – Я з ранку до ночі пропадаю на роботі. Я не буду вам заважати. У Ганни запаморочилося в голові, вона була на межі непритомності, намагалася заперечити, але він уже підхопив її на руки і ніс у квартиру. Сергій вийшов рано вранці, поклавши на стіл у кухні ключі, записку та грошей на витрати. Ледве розплющивши очі, Варвара боязко покинула кімнату, походила по квартирі і поки що остаточно не впевнилася — не сон. Коли вона знайшла записку на столі, то прочитала її з вологими очима кілька разів. «Ганна, тут завдаток. Сподіваюся, Ви приймете мою пропозицію.

Я поговорю з комендантом про вихідний для Вас. Відпочивайте. І як тільки ми облаштуємо вашу кімнату — поїдемо за Вашим сином». Вона пішла у ванну, вмила обличчя холодною водою, привела себе в норму і почала вбиратися в квартирі. Сергій зранку вирушив до ЖЕКу, влаштував там рознесення на тему придушення працівників, у відповідь йому комендант, жінка у чорному костюмі, сказала: — Вона нам ще дякувати повинна! Ми увійшли до її положення, прийняли без реєстрації, кімнату надали та… Чоловік грубо перервав її: — З цією пекельною роботою люди непритомніють! Ви знаєте, як вам таке може обернутися? — Вона що, у лікарні? — комендант миттю зблідла. Проігнорувавши питання, Сергій обернувся і вийшов. Внутрішньо він кипів від образи за Ганну, через те, що їй довелося зіткнутися з важкими життєвими випробуваннями. «Але чому вона промовчала про реєстрацію? Забула чи посоромилася?» Сергій був упевнений — він полегшить Ганні життя. «Завтра я візьму її паспорт і зареєструю в себе», — подумав він. Чоловік навіть не помітив, що поява незнайомки дає йому нові відчуття у житті, яких він ніколи раніше не знав.

У ньому прокинувся справжній чоловік, обережний та твердий. Навколо його грудей панувала приємна атмосфера, і це йому подобалося. Тим часом, оцінивши ступінь занедбаності житла, Ганна одразу ж попрямувала до магазину госптоварів, щоб купити засоби проти тарганів та найпотрібніше для прибирання; по дорозі вона заскочила у продуктовий за покупками, щоб приготувати вечерю. Довелося витратити чималу суму грошей, але Ганні дуже хотілося сподобатися господареві квартири, що виявляє до неї та її сина таку щедрість. Думки про швидке возз’єднання із сином, додала сил. Коли Сергій повернувся додому, як завжди, пізно вночі, він був шокований до самого серця. Йому було нелегко виявити в цій чистій та затишній квартирі свій старий будинок. Зрозумівши, що Ганна витрачала свої гроші, він швидко вийняв із гаманця купюри. — Завтра в мене вихідний, я хотів тобі допомогти… — Він був розгублений, дивлячись на бездоганно чисту квартиру. — Я думав, вона виспиться, видужає… Як Ви це зробили сама? Ганна зніяковіло витерла мокрі руки об вафельний рушник. – Я дуже хочу взяти сина з інтернату. — Жінка стурбовано дивилася на Сергія, поставивши перед ним тарілку гарячого борщу, заправленого сметаною. — Ми його візьмемо, га? — Завтра, — відповів Сергій і відправив ложку до рота. — А потім, Ганно, ми повинні подбати про вашу із сином реєстрацію.